Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Франко-Транспорт" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Франко-Транспорт", ОСОБА_1, треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріальною округу ОСОБА_3, реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна, за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "Франко-Транспорт" та ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року,

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Франко-Транспорт" (далі - ТОВ "Франко-Транспорт") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу іпотечного майна.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 12 березня 2010 року ТОВ "Франко-Транспорт" продало, а ОСОБА_1 купила нежитлову будівлю насосної станції, розташовану за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 777,1 кв.м. Вказало, що відчуження спірного майно відбулося за рішенням суду про порушення справи про банкрутство позивача, яке пізніше було скасоване.

Враховуючи вказане, позивач просив на підставі ст. 9 Закону України "Про іпотеку" встановити нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2010 року.

У серпні 2012 року ОСОБА_2 як іпотекодержатель цього майна звернулась до суду з позовом до ТОВ "Франко-Транспорт", ОСОБА_1 про встановлення нікчемності угоди купівлі-продажу нерухомого майна як такого, що було продано без її згоди.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2013 року, позовні вимоги ТОВ "Франко-Транспорт" залишено без задоволенння. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено нікчемність правочину, яким є договір купівлі-продажу від 12 березня 2010 року, на підставі якого ТОВ "Франко-Транспорт" відчужило, а ОСОБА_1 купила нежитлову будівлю насосної станції по АДРЕСА_1, площею 777,1 кв. м, що був посвідчений 12 березня 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 1612.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "Франко-Транспорт" до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна та позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ТОВ "Франко-Транспорт", ОСОБА_1 про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна відмовлено.

У касаційних скаргах ТОВ "Франко-Транспорт" та ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду, змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із факту відчуження спірного майна без згоди власника та іпотекодержателя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.

Судами встановлено, що 18 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 1 000 000 грн, а останній зобов'язався повернути ці кошти до 17 березня 2010 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики між ТОВ "Франко-Транспорт" та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ТОВ "Франко- Транспорт" передало в іпотеку нежитлову будівлю насосної станції по АДРЕСА_1.

29 січня 2010 року за заявою ФОП ОСОБА_5 господарським судом Одеської області порушено провадження у справі № 7/29-10-468 про банкрутство ТОВ "Франко-Транспорт", а 11 лютого 2010 року - визнано банкрутом та скасовано арешт, накладений на майно боржника, чи інші обмеження розпорядження майном боржника. Заборонено накладення нових арештів або інших арештів щодо розпорядження майном ТОВ "Франко-Транспорт".

12 березня 2010 року між ТОВ "Франко-Транспорт" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого ОСОБА_1 придбала нежитлову будівлю насосної станції, за вказаною адресою. Відчуження спірного майна відбулося під час незаконного банкрутства.

Відповідно до витягу про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 10 березня 2010 року, приватним нотаріусом ОСОБА_3 на підставі ухвали господарського суду Одеської області знято заборону відчуження на нежитлове приміщення насосної станції, що розташована за вказаною адресою.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 12 березня 2010 року, договір купівлі-продажу нежитлової будівлі насосної станції за вказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_1

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25 березня 2010 року затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора ТОВ "Франко-Транспорт", припинено дану юридичну особу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2011 року скасовано ухвалу господарського суду Одеської області від 25 березня 2010 року, провадження припинено.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

При проведенні процедури банкрутства, яке регулюються спеціальним законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , розпорядження майном, у тому числі заставленим, здійснює ліквідатор - арбітражний керуючий, при цьому отримання згоди від іпотекодержателя на відчуження майна законом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 зазначеного Закону після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, вірно застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а не ст. 9 Закону України "Про іпотеку", на яку посилався позивач і яка передбачає отримання згоди від іпотекодержателя на відчуження заставленого майна, оскільки розпорядження майном при процедурі банкрутства регулюється спеціальним законом.

При цьому, вірними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскільки на час укладення договору купівлі-продажу від 12 березня 2010 року між ТОВ "Франко-Транспорт" та ОСОБА_1 нежитлової будівлі насосної станції була чинною постанова господарського суду від 11 лютого 2010 року про визнання ТОВ "Франко-Транспорт" банкрутом та було скасовано в зв'язку з цим арешт вищевказаного майна, то скасування постанови господарського суду від 11 лютого 2010 року не впливає на вірність висновку суду щодо відсутності підстав для визнання нікчемності договору купівлі-продажу спірного майна.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Франко-Транспорт" та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.