Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 грудня 2013 року придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2. При заселенні до квартири вона виявила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є власниками сусідньої квартири АДРЕСА_1, самовільно зайняли одну з її кімнат, площею 13 кв. м, шляхом утворення в стіні своєї квартири дверного отвору та закладення дверного отвору, що веде до її квартири. Враховуючи викладене, позивачка просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою та виселити відповідачів із вказаної вище кімнати.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_2, зобов'язавши ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкоди в користуванні квартирою.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року рішення районного суду в частині задоволення позову скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право власності ОСОБА_3 на спірну кімнату, яка вказана в технічному паспорті на квартиру, що придбала позивачка, не оспорено, а тому це право підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні, які чинять відповідачі.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що за технічними паспортами квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які належать сторонам у справі, спірна кімната входить до складу обох цих квартир. Право власності на квартиру відповідачі набули за рішенням суду, яке у встановленому порядку не скасоване, що унеможливлює задоволення позову ОСОБА_3 та усунення їй перешкод у користуванні спірним приміщенням.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2, яка складається із: двох кімнат, площею 17,2 кв. м та 13 кв. м; кухні, площею 6,4 кв. м; вбиральні, площею 1,6 кв. м; ванної кімнати, площею 1,6 кв. м; коридору, площею 1,3 кв. м.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є власниками сусідньої квартири АДРЕСА_1, самовільно зайняли одну з її кімнат, площею 13 кв. м, шляхом утворення в стіні своєї квартири дверного отвору та закладення дверного отвору, що веде до її квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не дав належної правової оцінки твердженням позивача про те, що право власності на спірну кімнату попередній власник її квартири АДРЕСА_2 набув раніше, ніж відповідачі.

Зокрема, право власності на цю квартиру за ОСОБА_8 визнано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року (а.с. 60-62), а за відповідачами право власності на квартиру АДРЕСА_1, площею 43,97 кв. м, було визнано рішенням цього ж суду від 01 грудня 2011 року. Виправлено описку у рішенні, яким визнано право власності на квартиру за відповідачами у даній справі, а саме змінено площу їхньої квартири з 43,97 кв. м до 56,9 кв. м. ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2012 року.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував того, що наявність у технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 кімнати, площею 12,7 кв. м, не може бути підставою для позбавлення права власності позивача на кімнату, площею 13,0 кв. м, у квартирі АДРЕСА_2 за тією ж адресою, яка зазначена в договорі купівлі-продажу.

Крім того, висновок апеляційного суду про те, що кімната, площею 13,0 кв. м, за технічним паспортом квартири АДРЕСА_2 та кімната, площею 12,7 кв. м, за технічним паспортом квартири АДРЕСА_1 є однією і тією ж кімнатою обґрунтовано на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Не може бути залишено в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки районний суд у порушення ст. ст. 212- 215 ЦПК України не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів щодо права власності на їхні квартири, а також не вказав мотивів часткового задоволення позову.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, правовідносини між сторонами не визначені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.