Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом обґрунтовуючи його тим, що відповідно до договору, який був укладений між нею та відповідачем 28 вересня 2009 року, ОСОБА_5 зобов'язався сплачувати аліменти на її користь на утримання їх доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 27 % заробітної плати та інших доходів. У разі виникнення у відповідача заборгованості по аліментам з його вини або у разі несвоєчасного виконання умов договору зобов'язався сплачувати неустойку у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

З жовтня 2009 року внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань утворилася заборгованість по аліментам у розмірі 20 409 грн 27 коп. та пені у розмірі 111 157 грн 93 коп., яку позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за аліментами за період з жовтня 2009 року по 17 січня 2014 року у розмірі 20 409 грн 27 коп. та пеню у розмірі 111 157 грн 93 коп.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просив скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року у частині розрахунку суми заборгованості за аліментами та пені, та скасувати ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року, оскільки вони законні та обґрунтовані, так як зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів нараховується не на всю суму заборгованості по аліментам, а лише за той місяць у якому аліменти не сплачувались.

Наданий позивачкою розрахунок заборгованості по аліментам та пені був ретельно проаналізований судом першої інстанції та відповідає вимогам чинного законодавства.

Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Відповідачем не надано жодного доказу поважності причин несплати аліментів своєчасно, тому відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України відповідачка має право на стягнення пені.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.