6-22466св14 Про поділ майна подружжя, визнання права власності на частку нерухомого майна у праві спільної сумісної власності подружжя - 18.02.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на нерухоме майно; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності на частку нерухомого майна у праві спільної сумісної власності подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 травня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2 листопада 2002 року по 25 вересня 2013 року з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 23 травня 2003 року, від своєї матері вона одержала в дар грошові кошти у сумі 13 250 грн, які витратила на придбання будинку АДРЕСА_1. Оскільки відповідач заперечує її майнові права на вказаний будинок, продовжує в ньому проживати, просила визнати за нею право особистої власності на зазначений будинок.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, посилаючись на те, що спірний об'єкт нерухомості сторони придбали за кошти, запозичені ним у його матері ОСОБА_5, які він передав дружині для укладання договору купівлі-продажу. 30 листопада 2013 року він повернув матері борг, у підтвердження чого нею було складено розписку, а раніше укладені договори позики знищив. Вважав, що спірний будинок є спільною сумісною власності подружжя, просив визнати за кожним право власності на Ѕ частину та виділити по Ѕ його частині.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 травня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право особистої власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок із господарськими будівлями та прибудовами, розташований на земельній ділянці площею 390 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову, суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний будинок ОСОБА_3 придбала за особисті кошти, а тому він є її особистою приватною власністю.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що з 2 листопада 2002 року по 25 вересня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 травня 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, остання придбала будинок АДРЕСА_1 м. Дніпропетровську. За умовами даного договору правочин вчинено за 8 944 грн (п. 2 договору). Договір не визнавався недійсним у встановленому законом порядку.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначала, що вказаний будинок придбано за належні їй кошти, які вона отримала в дар від її матері ОСОБА_7

Як на доказ доводів, викладених у позовній заяві посилалась на договір дарування грошей від 23 травня 2003 року, за умовами якого в дар від ОСОБА_7 вона отримала 13 250 грн для придбання будинку; довідку відділення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", згідно якої 3 квітня 2003 року від ОСОБА_7 отримала грошовий переказ на суму 2 000 доларів США та нотаріально посвідчену угоду від 5 квітня 2003 року, відповідно до якої ОСОБА_3 передала продавцю ОСОБА_6 завдаток у сумі 6 563 грн у рахунок належних з неї 13 126 грн за договором купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 м. Дніпропетровську, належного останній на праві власності.

Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України (2947-14) , ч. 3 ст. 368 ЦК України ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) ).

За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд вважав доведеним факт придбання останньою спірного будинку за власні кошти, однак у порушення вимог ст. ст. 59, 212 ЦПК України не врахував, що угода про передачу завдатку за придбання будинку вчинена 5 квітня 2003 року, тобто до укладення договору дарування грошей - 23 травня 2003 року.

Посилання суду на те, що отриманий 3 квітня 2003 року від ОСОБА_7 грошовий переказ на суму 2 000 доларів США, без укладення договору дарування, ОСОБА_3 витратила на внесення завдатку за угодою від 5 квітня 2003 року, належними доказами не підтверджено.

Крім того, суд у рішення не вказав, якими саме доказами підтверджена та обставина, що кошти отримані 23 травня 2003 року в дар від матері

ОСОБА_3 були витрачені саме 26 травня 2003 року на придбання спірного будинку.

Викладене свідчить про те, що висновки суду, всупереч вимогам закону, ґрунтуються на припущеннях.

Ураховуючи те, що при розгляді справи фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.