6-760ск16 Про стягнення заборгованості за спожитий природний газ для побутових потреб - 30.03.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року,

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач є споживачем природного газу для побутових потреб за місцем свого проживання, який надає позивач, та відповідно до вимог Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 (2246-99-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2004 року № 476 (476-2004-п) ) (далі - Правила) зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитого природного газу. Проте, відповідач належним чином не оплачує вартість указаних послуг, внаслідок чого станом на 21 травня 2015 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 1 333 грн 67 коп. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість. Крім того, посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно вносив плату за надані протягом розрахункового періоду послуги з газопостачання відповідно до ч. 1 п. 17 Правил, чим прострочив виконання зобов'язання, позивач також просив стягнути на його користь з відповідача 360 грн 06 коп. інфляційних втрат та 52 грн 81 коп. - 3 % річних за період з 11 квітня 2014 року по 21 травня 2015 року на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" суму основного боргу за спожитий природний газ, яка станом на 21 травня 2015 року становить 1 333 грн 67 коп., інфляційні втрати - 360 грн 06 коп. та 3 % річних - 52 грн 81 коп. за період з 11 квітня 2014 року по 21 травня 2015 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" просить скасувати рішення апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, що підтверджується копією довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки від 17 вересня 2014 року № 3259 (а. с. 5).

14 березня 2014 року у належній відповідачу квартирі було демонтовано лічильник газу для проведення експертизи, про що складені відповідні акти (а. с. 33, 34).

Відповідно до акта експертизи лічильника газу від 18 березня 2014 року № 281 виявлено втручання в роботу даного лічильника (а. с. 36).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості відповідача за спожитий природний газ у 2014-2015 роках у квітні 2014 року у розмір боргу ОСОБА_3 включено кошти у розмірі 2 511 грн 74 коп., яка є збитками, завданими ОСОБА_3 внаслідок втручання в роботу лічильника газу, який був демонтований з належної йому квартири 14 березня 2014 року (а. с. 4, 24, 25, 35).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з заборгованості за спожитий природний газ, оскільки відповідачем допущено порушено Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 (2246-99-п) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд, виходив із того, що кошти, які позивач просить стягнути є збитками, завданими внаслідок втручання в роботу лічильника газу, а не поточною заборгованістю за спожитий газ. Також, суд зазначив, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, тому дія ч. 2 ст. 625 ЦК України на вказані правовідносини не поширюються, оскільки призведе до подвійної відповідальності.

Проте погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.

Відносини з приводу постачання населенню природного газу регулюються положеннями ЦК України (435-15) , Правилами та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Так, у ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача послуг сплачувати за надані житлово-комунальні послуги у строки, встановленні договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 17 Правил розрахунковим періодом для встановлення розміру плати послуг з газопостачання є календарний місяць. Плата за надані протягом розрахункового періоду послуги з газопостачання вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця. Такий же строк розрахункового періоду за отримані послуги встановлений у п. 7 Правил користування приміщенням житлових будинків і затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) .

Також, згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи із юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Крім того, застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими у п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

З огляду на наведені норми матеріального права суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідач отримував та споживав послуги з газопостачання, які надавав позивач, між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідно - права та обов'язки у сфері житлово-комунальних послуг у порядку ст. 11 ЦК України.

Таким чином, висновки апеляційного суду про безпідставність стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги та непоширення на спірні правовідносини положень ст. 625 ЦК України не ґрунтуються на законі та наявних у матеріалах справи доказах.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.