6-11577св14 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 24.12.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), правонаступником якого виступає товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2014 року,

У листопаді 2010 року ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ТОВ "Кей-Колект", звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір на суму 30 000 доларів США, строком до 27 жовтня 2017 року, зі сплатою 12,3% річних за користування кредитом. Сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений строк банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі 24,8% річних. 27 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 помер. Із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись його мати - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 та дружина - ОСОБА_7, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_7 Із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись її син - ОСОБА_5 та онук - ОСОБА_4, свідоцтва про право спадщину не видавалися.

Станом на 5 вересня 2011 року утворилась заборгованість за кредитним договором станом на 5 вересня 2011 року у розмірі 25 716,95 доларів США, що за курсом НБУ становило 205 007 грн 81 коп. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів вказану заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу №1, за яким права кредитора за договорами споживчого кредиту №11063185000 від 27 жовтня 2006 року перейшли до ТОВ "Кей-Колект".

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року позов ТОВ "Кей-Колект" задоволено.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_6, для погашення заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" за договором кредиту від 27 жовтня 2006 року у розмірі 205 007 грн 81 коп., із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого ТОВ "Кей-Колект" надано право від імені іпотекодавця ОСОБА_6 укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири будь-яким способом з іншою особою покупцем за початковою ціною реалізації, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки квартири.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2014 року рішення районного суду в частині стягнення зі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ "Кей-Колект" 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Кей-Колект" відмовлено.

Виключено з тексту резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова "будь-яким способом".

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.

За змістом рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у ньому повинні бути зазначені мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та повністю узгоджуються з положеннями ст. ст. 526, 527, 1048, 1218, 1282 ЦК України та ст. ст. 33, 35, 38 Закону України "Про іпотеку".

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що рішення суду відповідає вимогам закону, які регулюють спірні правовідносини, ухвалено на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна з наступних підстав.

Судами установлено, що 27 жовтня 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено договір кредиту №11063185000, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит у сумі 30 000 доларів США строком до 27 жовтня 2017 року зі сплатою 12,3% річних за користування кредитними коштами і їх повернення за визначеним графіком. В той же день сторони з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань уклали договір іпотеки житлового приміщення, за умовами якого ОСОБА_6 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,4 кв. м.

На укладення вказаних договорів шляхом подачі завірених нотаріусом заяв дали письмову згоду родичі позичальника, а саме: його син ОСОБА_4 і мати ОСОБА_7, які мешкали і були зареєстровані разом з ним в належній йому квартирі, а також його дружина - ОСОБА_3, зареєстрована в приватному будинку АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року позичальник ОСОБА_6 помер.

12 травня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" направив в нотаріальну контору претензію кредитора, на яку отримав відповідь Дванадцятої харківської державної нотаріальної контори про те, що станом на 7 липня 2009 року ніхто зі спадкоємців з заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався.

21 червня 2012 ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з клопотанням про заміну позивача, у зв'язку з тим, що 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 1, за яким права кредитора за договором споживчого кредиту № 11063185000 від 27 жовтня 2006 року та іпотечним договором перейшли до ТОВ "Кей-Колект".

19 липня 2012 року суд задовольнив клопотання і замінив позивача ПАТ "УкрСиббанк" на ТОВ "Кей-Колект".

ТОВ "Кей-Колект", в свою чергу, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та просило стягнути з відповідачів заборгованість станом на 5 вересня 2011 року у сумі 25 716,95 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 205 007 грн 81 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,4 кв. м, надавши позивачу право продажу предмету іпотеки будь-якій особі- покупцеві на умовах та в порядку, передбачених ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. ст. 526, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. п. 32, 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) (далі - постанова), при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке. З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку").

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Вказані вимоги узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон), якою встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Своє право на задоволення вимог про стягнення заборгованості з боржника, іпотекодержатель може реалізувати шляхом продажу предмету іпотеки, що передбачено ст. 38 Закону.

Відповідно до ст. 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно роз'яснень, викладених в п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) , резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213- 214 ЦПК України зазначеного не врахував, обставини справи встановив не повно; в резолютивній частині рішення не вказав всі складові від загального розміру вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; визначаючи спосіб реалізації предмета іпотеки, надав банку право на його продаж від імені ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 205 007 грн 81 коп., яка утворилася станом на 5 вересня 2011 року, не врахував, що позичальник ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, не встановив дійсний розмір заборгованості на день його смерті та не з'ясував, які нарахування по заборгованості були здійснені банком після смерті позичальника.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону уваги не звернув; належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги; не звернув уваги на те, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 39 Закону України "Про іпотеку" та пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України та передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції повністю не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.