Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року,

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 624 463,26 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 23 липня 2008 року між "Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 1544/08 за цільовим призначенням - на придбання автотранспортного засобу марки Hyundai, модель Veracruz, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 35 217 евро з терміном повернення до 23 липня 2015 року, зі сплатою 11% річних, а також щомісячною платою за обслуговування кредиту в розмірі 45,78 евро ( 13 % від суми кредиту).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 23 липня 2008 між банком та ОСОБА_4 був укладений договір застави.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором кредиту між банківською установою та ОСОБА_5 укладено договір поруки від 23 липня 2008 року, згідно з яким останній зобов'язався відповідати за кредитними зобов'язаннями солідарно в тому ж обсязі, що і ОСОБА_4

17 листопада 2008 року до кредитного договору від 23 липня 2008 була № 1544/08 укладена додаткова угода, за умовами якого плата за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі 17,5% річних.

У зв'язку з неналежним виканням позичальником своїх зобов'язань станом на 20 вересня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 624 263.26 грн, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 624 463 грн.

Вирішено питання про розподіл удових витрат.

У касаційній скарзі, поданій представником ОСОБА_6, ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнути з нього на користь банку 237 071 грн, а в задоволені позову до ОСОБА_5 відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута солідарно з нього та поручителя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Доводи скарги з приводу того, що банк не мав права змінювати процентну ставку в односторонньому порядку не заслуговують на увагу, оскільки Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17) , яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, набрав чинності з 10 січня 2009 року, а рішення про підвищення відсоткової ставки за укладеним з ОСОБА_4 13 липня 2008 року кредитним договором, банком було прийняте 17 листопада 2008 року, тобто до набрання чинності законом.

Доводи скарги з приводу того, що суди безпідставно стягнули заборгованість з поручителя ОСОБА_5, колегія не приймає до уваги, оскільки сам ОСОБА_5 судові рішення не оскаржує.

Таким чином, оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову банку.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 відхилити, рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.