6-39612св14 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 17.12.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року,

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 червня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконала, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 176 грн 55 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача та судовий збір у розмірі 231 грн 77 коп.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2007 року в розмірі 23 176 грн 55 коп. та 231 грн 77 коп. на відшкодування сплаченого судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, це є підставою для стягнення з неї грошових коштів за цим договором.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки відповідач не подавала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, а ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, то у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування строків позовної давності.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 червня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконала, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 176 грн 55 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з пп. 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором позивач нараховує заборгованість за процентами, за комісією та штрафні санкції з жовтня 2008 року до моменту звернення до суду з позовної заявою.

Отже, вказаний розрахунок підтверджує факт того, що позивач знав про порушення свого права з жовтня 2008 року й на момент закінчення дії договору - 25 червня 2009 року, однак звернувся в суд з даним позовом лише в жовтні 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Крім того, матеріали справи та заочне рішення суду свідчать про те, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції (а.с. 40), оскільки судова повістка повернулась назад до суду з причини закінчення встановленого строку зберігання, що не є доказом виконання судом вимог ст. ст. 74- 76 ЦПК України, тобто не є розпискою, не є доказом, який підтверджує належну фіксацію повідомлення про дату судового засідання, тому відповідач фактично була позбавлена можливості заявити про застосування строку позовної давності, про що нею було заявлено на стадії апеляційного розгляду згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України (а.с. 81).

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в жовтні 2013 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ