6-38210св14 Про визнання частково недійсними кредитного договору та умов надання споживчого кредиту - 17.12.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання частково недійсними кредитного договору та умов надання споживчого кредиту за касаційними скаргами ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, та публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2014 року,

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 5 квітня 2007 року з ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 2 040 грн на строк до 5 квітня 2008 року з процентною ставкою 1 % на місяць за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 15 лютого 2013 року в розмірі 24 493 грн 89 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_3

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними ч. 5 вказаного кредитного договору та п. 4.2. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") Стандарт на підставі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", посилаючись на несправедливість цих умов у зв'язку з встановленням банком вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 липня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 5 квітня 2007 року в розмірі 7 008 грн 35 коп. та 105 грн 12 коп. на відшкодування судових витрат. У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржуване рішення апеляційного суду в частині залишення без мін рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені в розмірі 14 004 грн 94 коп. скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку про стягнення пені.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", в частині зустрічного позову ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив трирічний строк звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, не надав обґрунтованих доказів щодо наявності поважних причин його пропуску, разом з тим у кредитному договорі відсутні будь-які посилання про збільшення строку позовної давності, а Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") Стандарт ОСОБА_3 не підписані.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та ухвалюючи в цій частині рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що умовами надання споживчого кредиту передбачено строк позовної давності в п'ять років, тому задовольнив позов у межах п'ятирічного строку позовної давності, відмовивши, при цьому, в стягненні з відповідача штрафу та, зменшивши розмір пені відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки він значно перевищує розмір збитків.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду в частині зустрічного позову ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 5 квітня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2 040 грн на строк до 5 квітня 2008 року з процентною ставкою 1 % на місяць за користування кредитом на суму залишку заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні 5 квітня 2007 року договору між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній надав згоду, що заява разом із запропонованими банком умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між позичальником і банком кредитно-заставний договір, засвідчивши її своїм підписом.

Відповідно до п. 5.5. умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п'ять років.

Таким чином, сторони у письмовій формі домовились про збільшення строку позовної давності відносно стягнення заборгованості за кредитом до п'яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг п'ятирічного строку позовної давності за вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором почався 5 квітня 2008 року та спливає 6 квітня 2013 року, а позов було пред'явлено до суду в лютому 2013 року.

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 5 квітня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_3 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Згідно з ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення боржником зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором пеня нарахована банком за період з червня 2007 року до лютого 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, збільшення строку позовної давності відносно стягнення заборгованості за кредитом до п'яти років це є строком звернення до суду за захистом порушеного права, а, разом з тим, згідно з вимогами ч. 2 ст. 258 ЦК України нарахування пені не може перевищувати одного року.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в лютому 2013 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо рішення апеляційного суду в частині зустрічних позовних вимог про визнання частково недійсними кредитного договору та умов надання споживчого кредиту, то під час розгляду справи в цій частині судом не були порушені норми матеріального чи процесуального права, а висновки судів відповідають обставинам справи та доказам, які надані сторонома та які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК Укрїни).

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336 - 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, та публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.