6-39214св14 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями державного виконавця відділу державної виконавчої служби - 17.12.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, управління Державної казначейської служби у Кіровському районі м. Дніпропетровська, управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2014 року, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона за 46 тис. грн на прилюдних торгах, які були проведені 6 листопада 2002 року Дніпропетровською філією спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст" Міністерства юстиції України, придбала квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2010 року, у справі за позовом ОСОБА_4 визнані незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська по складанню акту опису та арешту майна вказаної квартири, визнаний недійсним акт опису та арешту зазначеної квартири від 30 серпня 2002 року, визнаний незаконним випуск газети "Інтернет бізнес панорама" № 17(34) від 11 вересня 2002 року, визнані недійсними прилюдні торги від 6 листопада 2002 року з реалізації цієї квартири, оформлені протоколом № 1 від 6 листопада 2002 року про проведення прилюдних торгів та актом від 19 листопада 2002 року про проведення прилюдних торгів, складеними державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, визнано недійсним свідоцтво від 28 листопада 2002 року про право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_3, зобов'язано Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Кіровський ВДВС Дніпропетровського МУЮ) грошові кошти в розмірі 46 тис. грн повернути її позивачу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовлено, вищезазначені рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2012 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень Верховним Судом України відмовлено.

21 березня 2012 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист про стягнення з Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 46 тис. грн, який 9 квітня 2012 року був направлений на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області.

11 травня 2012 року державним виконавцем згідно з розпорядженням на особистий рахунок позивача були перераховані грошові кошти в розмірі 35 624 грн 40 коп., повідомивши в подальшому, що наявні обставини виключають можливість виконання вимог виконавчого документа в частині перерахування на користь позивача залишку в розмірі 10 375 грн 60 коп.

ОСОБА_3 вважала, що внаслідок незаконних дій державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ їй завдано майнової шкоди, яка складається з суми, яку їй не повернуто відповідачем, що становить з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 138 867 грн 40 коп., яку вона просила стягнути з відповідача, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 13 480 грн 88 коп. на підставі ст. 625 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ на користь ОСОБА_3 152 348 грн 28 коп. на відшкодування майнової шкоди, у тому числі заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 138 867 грн 40 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 13 480 грн 88 коп. та 40 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з рахунків Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від прострочення суми скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від прострочення суми в розмірі 152 348 грн 28 коп. відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державної казначейської служби України - частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що незаконними діями державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ позивачу завдано майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання рішення суду та три проценти річних від простроченої суми відповідно до положення ст. 625 ЦК України.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що неправомірними діями державного виконавця Гудейчук О.Б. завдано й моральної шкоди, розмір якої суд визначив з урахуванням наданих сторонами доказів та положень ст. 23 ЦК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , вимог розумності та справедливості.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позову та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що правовідносини, які виникли між ВДВС та позивачем, не є зобов'язальними, оскільки відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, тому дія ч. 2 ст. 625 ЦК щодо обов'язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, пов'язаної з незаконними діями ВДВС.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки їх суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на прилюдних торгах, які були проведені 6 листопада 2002 року торгівельною організацією - Дніпропетровською філією спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст" Міністерства юстиції України, придбала квартиру АДРЕСА_1 за 46 тис. грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року за позовом ОСОБА_4 визнані незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська Тіщенка Є.В. по складанню акту опису та арешту майна квартири АДРЕСА_1, визнаний недійсним акт опису та арешту зазначеної квартири від 30 серпня 2002 року, визнаний незаконним випуск газети "Інтернет бізнес панорама" № 17(34) від 11 вересня 2002 року, визнані недійсними прилюдні торги від 6 листопада 2002 року з реалізації квартири, оформлені протоколом № 1 від 6 листопада 2002 року про проведення прилюдних торгів та актом від 19 листопада 2002 року про проведення прилюдних торгів, складеними державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська Тіщенком Є.В., визнано недійсним свідоцтво від 28 листопада 2002 року про право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_3, зобов'язано Кіровський ВДВС Дніпропетровського МУЮ грошові кошти в розмірі 46 тис. грн повернути ОСОБА_3

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2010 року зазначене рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 25 січня 2012 року в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовлено, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.06.2010 року залишені в силі.

У ході здійснення виконавчого провадження Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перерахував на особистий рахунок позивача 11 травня 2012 року суму, яка залишилася після проведення торгів, у розмірі 35 624 грн 40 коп.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Так, процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, а саме - у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо процедури проведення прилюдних торгів, акт проведення прилюдних торгів, складений державним виконавцем, який передав це майно на реалізацію торгівельній організації, є документом, що юридично оформлює договірні відносини купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто відносини між сторонами правочину.

Судом установлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року зобов'язано Кіровський ВДВС Дніпропетровського МУЮ грошові кошти в розмірі 46 тис. грн повернути ОСОБА_3

Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від від 1 жовтня 2014 року № 6-113цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, у ст. 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пп. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Однак позивач не надав суду підтверджуючих доказів відповідно до ст. 60 ЦПК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює

заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.