Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Дубенської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання державного акту недійсним та поновлення порушеного права на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Лубенського міськрайонного суду Рівненської області від 5 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2014 року, -

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив поновити його порушені права на частину земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 0,0105 га; визнати недійсним рішення Дубенської міської ради від

30 березня 2001 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,093 га для обслуговування будинку АДРЕСА_2, та рішення Дубенської міської ради від 18 квітня 2003 року про внесення до нього змін та передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га; скасувати державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку від 27 травня 2003 року.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 січня 2006 року він купив у ОСОБА_4 приватизовану земельну ділянку площею 0,09 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку, що стверджується договором

купівлі-продажу від 11 січня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом. Розмір придбаної земельної ділянки посвідчується державним актом, виданим ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Дубенської міської ради від 14 червня 1995 року.

При виготовленні технічної документації на придбану земельну ділянку було встановлено, що її фактичний розмір не відповідає площі, зазначеній у державному акті на ім'я продавця - ОСОБА_4 та те, що суміжний землевласник ОСОБА_2 приватизував частину належної йому земельної ділянки площею 0,0105 га. Зазначав, що це стало можливим через неправомірні дії Дубенської міської ради, яка своїм рішенням від

30 березня 2001 року спочатку збільшила розмір земельної ділянки ОСОБА_2 з 0,06 га до 0, 093 га, а у відповідності з рішенням 18 квітня 2003 року - передала йому в приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2, таким чином порушивши його права власності на земельну ділянку.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Рівненської області від

5 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано п. 17 № 1 рішення Дубенської міської ради від 30 березня 2001 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,093 га для обслуговування будинку АДРЕСА_2 та п. 1 рішення Дубенської міської ради від 18 квітня 2003 року про внесення до нього змін та передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га та скасовано державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку від 27 травня 2003 року на ім'я ОСОБА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що Дубенська міська рада, приймаючи рішення від 30 березня 2001 року про збільшення розміру земельної ділянки ОСОБА_2 з 0,06 га до 0,093 га, та рішення від 18 квітня 2003 року про передачу йому в приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2, порушила права ОСОБА_1 на належну йому земельну ділянку площею 0,0105 га, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами установлено, що 11 січня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким останній придбав земельну ділянку площею 0,09 га по АДРЕСА_1, надану для обслуговування житлового будинку.

Розмір вищевказаної земельної ділянки та її площа посвідчується Державним актом, виданим ОСОБА_4, згідно рішення виконкому Дубенської міської ради № 243 від 14 червня 1995 року.

Як убачається з рішення Дубенської міської ради № 724 від 30 березня 2001 року ОСОБА_2 було збільшено розмір земельної ділянки, наданої йому в користування для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_2 з 0,06 га до 0,093 га.

Рішенням Дубенської міської ради № 392 від 18 квітня 2003 року внесено зміни в п. 17 додатку № 1 до рішення від 30 березня 2001 року № 721 "Про передачу в приватну власність земельних ділянок, наданих раніше в користування" та викладено в наступній редакції: "Передати ОСОБА_2, проживаючому АДРЕСА_2, в приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для обслуговування жилого будинку АДРЕСА_2".

В ході обмірів земельної ділянки ОСОБА_1 було встановлено, що суміжний землевласник ОСОБА_2 приватизував частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,082 га за адресою АДРЕСА_2 і цій земельній ділянці вже присвоєний кадастровий номер, що підтверджується листом - відповіддю КП "Дубномістобуд" від 18 квітня 2013 року.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до ст. 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, відповідно до ст. ст. 126 (у редакції, чинній до 5 березня 2009 року), 152, 155 ЗК України (2768-14) державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України (435-15) правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому п. 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , виходячи з положень ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 26, 30, 87- 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143- 146, 149, 151, 153- 158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України (435-15) , ст. 15 ЦПК України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Таку саму правову позицію було висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 4 червня 2014 року (справа № 6-46цс14), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суди, в порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не перевірили рішення виконкому, яким було виділено земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,10 га, не перевірили належним чином обставин видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку, не врахували, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі - продажу не було проведено обмір земельної ділянки, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Рівненської області від 5 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.