Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Мостової Г.І.,

Попович О.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грас Савуа Україна" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грас Савуа Україна" на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив та остаточно просив визнати незаконним рішення позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Грас Савуа Україна" (далі - ТОВ "Грас Савуа Україна") у формі протоколу від 13 вересня 2013 року № 9 в частині доручення генеральному директору ТОВ "Грас Савуа Україна" ОСОБА_4 за результатами проведеної перевірки прийняти рішення про відновлення його на посаді операційного директора або звільнення із займаної посади; визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "Грас Савуа Україна" від 07 жовтня 2013 року № 123-к про його звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України; поновити його на посаді операційного директора - члена дирекції ТОВ "Грас Савуа Україна"; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 жовтня 2013 року до 10 липня 2014 року у розмірі 400 188 грн 93 коп. Крім того, просив стягнути з відповідача на свою користь ненараховану та невиплачену йому заробітну плату у розмірі 82 209 грн 11 коп., з яких: 40 тис. грн - сума ненарахованого та невиплаченого посадового окладу за період роботи з 16 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року; 36 736 грн 82 коп. - сума ненарахованого та невиплаченого посадового окладу за період роботи з 01 січня 2013 року до 08 жовтня 2013 року; 405 грн 63 коп. - сума ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за період щорічної відпустки у червні 2013 року; 5 066 грн 66 коп. - сума ненарахованої та невиплаченої компенсації за 38 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи на підприємстві. Також просив стягнути з відповідача на свою користь 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 16 січня 2012 року на підставі трудового договору від 16 січня 2012 року він працював у ТОВ "Грас Савуа Україна" на посаді операційного директора, однак у штатному розписі відповідача на 2012 рік назва його посади була зазначена як "виконавчий директор". Згідно з п. 5.1 трудового договору та штатним розписом відповідача розмір його посадового окладу становив 44 тис. грн на місяць. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грас Савуа Україна" від 16 лютого 2012 року № 4 його було обрано до складу виконавчого органу відповідача - дирекції. 09 вересня 2013 року його було ознайомлено із наказом від 04 вересня 2013 року № 106-К за підписом генерального директора ТОВ "Грас Савуа Україна", відповідно до якого відповідачем було прийнято рішення, зокрема про ліквідацію посади операційного директора - члена дирекції на підставі п. 6.2.13 статуту ТОВ "Грас Савуа Україна" та розірвання з ним трудового договору відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Оскільки з наказом від 04 вересня 2013 року № 106-К його було ознайомлено 09 вересня 2013 року, то відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України протягом наступних двох місяців він повинен був виконувати свої трудові обов'язки до моменту звільнення (тобто до 09 листопада 2013 року), проте того ж дня, 09 вересня 2013 року, на вимогу відповідача ним було передано роботодавцю всю поточну документацію, ділові контакти, інформацію про стан справ, клієнтів, завдання, надано необхідні пояснення, а також повернуто підзвітне майно - автомобіль "Toyota Avensis", державний номерний знак НОМЕР_1. Наступного дня, 10 вересня 2013, він з'явився на роботу, але його не було допущено в офіс у зв'язку з відповідним розпорядженням генерального директора. Таким чином, починаючи з 10 вересня 2013 року він фактично був позбавлений можливості перебувати на робочому місці та виконувати свої трудові обов'язки, крім того, не мав доступу до своїх особистих речей. 15 жовтня 2013 року позивач поштою отримав наказ ТОВ "Грас Савуа Україна" від 07 жовтня 2013 року № 123-к про його звільнення з 08 жовтня 2013 року на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Вважає, що наказ ТОВ "Грас Савуа Україна" від 07 жовтня 2013 року № 123-К та звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України є незаконними і необгрунтованим, оскільки працюючи на посаді операційного директора, він не був керівником або заступником керівника відповідача, та, відповідно, не належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України, а тому його звільнення є незаконним. Він не вчиняв грубого порушення своїх трудових обов'язків, а при прийнятті рішення про його звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України відповідачем не було враховано, що підготовка, безпосереднє складання тексту довіреностей, а також контроль за відповідністю нормам чинного законодавства України довіреностей, що видаються відповідачем, не входить до його трудових обов'язків, а є прямим обов'язком юрисконсульта ТОВ "Грас Савуа Україна". При винесенні наказу від 07 жовтня 2013 року № 123-к відповідачем також не було враховано те, що протягом всього періоду роботи у відповідача будь-які дисциплінарні стягнення до нього не застосувалися. Також посилається на те, що відповідач не ознайомив його з актом перевірки його діяльності від 18 вересня 2013 року, який зазначено серед підстав видання наказу від 07 жовтня 2013 року № 123-к, та не зажадав від нього письмових пояснень, як це передбачено ст. 149 КЗпП України. Оскільки питання про відкликання (звільнення) членів дирекції відповідача відповідно до статуту та чинного законодавства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників, то передача питання про його звільнення на вирішення генерального директора відповідача є незаконною. Вважає, що наказ ТОВ "Грас Савуа Україна" від 07 жовтня 2013 року № 123-к було видано не уповноваженою особою - генеральним директором та за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників товариства про відкликання (звільнення) його з посади операційного директора - члена дирекції на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України. Відповідач не видав йому трудову книжку та не направив повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, перед проведенням розрахунку не повідомляв його письмово про нараховані суми, належні при звільненні, що є порушенням порядку, встановленого ст. ст. 47, 116 КЗпП України та п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; на порушення вимог КЗпП України (322-08) в день звільнення відповідач також не провів з ним повного розрахунку. Оскільки відповідач нараховував йому заробітну плату в меншому розмірі, ніж передбачено трудовим договором, то, відповідно, компенсація за невикористану відпустку при звільненні була йому виплачена також в меншому розмірі. Вважає, що відповідач повинен сплатити належну йому заробітну плату, виходячи з суми недоплати до його посадового окладу, передбаченого трудовим договором, загальна сума якої за період січень - жовтень 2013 року становить 39 502 грн 26 коп. На підставі ст. 235 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню його середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 09 жовтня 2013 року до ухвалення рішення суду. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що оскільки на підставі наказу від 07 жовтня 2013 року № 123-к його було незаконно звільнено за п. 1 ст. 41 КЗпП України, то відповідачем було порушено його трудові права, що призвело до моральних та психологічних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Так, звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України зіпсувало його ділову репутацію серед колег по роботі, підлеглого персоналу та ділових партнерів. Крім того, маючи великий досвід роботи у сфері фінансових послуг та страхування, він позбавлений можливості працевлаштуватися на інше місце роботи на аналогічну посаду із відповідним рівнем оплати праці, враховуючи підставу звільнення. Він є єдиним годувальником в родині, на його утриманні знаходяться дружина та двоє неповнолітніх дітей. Прийнявши незаконне рішення про його звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України, відповідач тим самим позбавив його заробітку і, відповідно, можливості утримувати свою сім'ю. Все це завдає йому значних душевних страждань та хвилювань за майбутнє його родини. У зв'язку з незаконним звільненням він повинен був звертатися до відповідача із відповідними заявами, для захисту своїх трудових прав був вимушений звернутися за правовою допомогою, а також до суду, що викликало в нього негативні переживання. Наведені вище обставини порушили звичний спосіб його життя та потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому моральну шкоду оцінив у 50 тис. грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Грас Савуа Україна" у формі протоколу від 13 вересня 2013 року № 9 в частині доручення генеральному директору ТОВ "Грас Савуа Україна" ОСОБА_4 за результатами проведеної перевірки прийняти рішення про відновлення на посаді операційного директора ОСОБА_3 або звільнення його з займаної посади.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ "Грас Савуа Україна" від

07 жовтня 2013 року № 123-к про звільнення ОСОБА_3 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді операційного директора - члена дирекції ТОВ "Грас Савуа Україна".

Стягнуто з ТОВ "Грас Савуа Україна" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 жовтня 2013 року до 10 липня 2014 року у сумі 400 188 грн 93 коп.

Стягнуто з ТОВ "Грас Савуа Україна" на користь ОСОБА_3 ненараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі 82 209 грн 11 коп., з яких: 40 тис. грн - сума ненарахованого та невиплаченого посадового окладу за період роботи з 16 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року; 36 736 грн 82 грн. - сума ненарахованого та невиплаченого посадового окладу за період роботи з 01 січня 2013 року до 08 жовтня 2013 року; 405 грн 63 коп. - сума ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за період щорічної відпустки у червні 2013 року; 5 066 грн 66 коп. - сума ненарахованої та невиплаченої компенсації за 38 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи на підприємстві.

Стягнуто з ТОВ "Грас Савуа Україна" на користь ОСОБА_3 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, зменшено стягнуту суму до 363 812 грн 98 коп.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач ТОВ "Грас Савуа Україна" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача ненараховану та невиплачену заробітну плату у сумі 1 739 грн 04 коп., в задоволенні решти позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 з 16 січня 2012 року працював на посаді операційного директора на підставі трудового договору від 16 січня 2012 року.

У штатному розписі відповідача на 2012 рік назва посади зазначена як "виконавчий директор".

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників товариства від 16 лютого 2012 року № 4 позивача було обрано до складу виконавчого органу - дирекції.

Згідно з довіреністю від 10 січня 2013 року № 22 ТОВ "Грас Савуа Україна" уповноважило ОСОБА_6 та ОСОБА_7 діяти спільно та представляти інтереси товариства, таким чином ОСОБА_6 повинен був підписати довіреності на офіційних дилерів "Пежо" та "Сітроен" не одноособово, а спільно з ОСОБА_7

Відповідно до протоколу від 13 вересня 2013 року № 9 позачергові загальні збори учасників товариства доручили генеральному директору ОСОБА_4 за результатами проведеної перевірки прийняти рішення про відновлення на посаді операційного директора ОСОБА_3 або звільнення його з займаної посади.

Наказом відповідача від 07 жовтня 2013 року № 123-к ОСОБА_6 звільнений за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України з 08 жовтня 2013 року.

Згідно з наказом від 07 жовтня 2013 року № 123-к ОСОБА_6 звільнений за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: за підписання ним трьох довіреностей від 27 червня 2013 року на офіційних дилерів "Пежо" та "Сітроен" з перевищенням наданих йому повноважень та у в зв'язку з наявністю помилок у реквізитах довірених юридичних осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також іншими категоріями осіб.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд виходив з того, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підписавши одноособово довіреності від 27 червня 2013 року, ОСОБА_6 не завдав цим будь-якої шкоди товариству.

На обґрунтування такого висновку суд врахував пояснення представників відповідача, які зазначили, що видані товариством нові довіреності після скасування попередніх є ідентичними за змістом, обсягом, формою та метою їх видачі та дійшов висновку, що характер проступку не свідчив про особисту чи будь-яку іншу заінтересованість позивача, а його дії були обумовлені інтересами товариства, що представники відповідача не заперечували; видача довіреностей не призвела до будь-яких істотних наслідків, які б погіршили чи вплинули на роботу товариства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначене порушення трудових обов'язків не містить ознак грубого, оскільки не доведено наявності шкоди, заподіяної внаслідок видачі довіреностей.

При цьому суд встановив, що відповідачем не надано жодних належних доказів того, що відповідно до вимог ст. 149 КЗпП України перед застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України відповідач зажадав від позивача письмових пояснень щодо одноразового грубого порушення трудових обов'язків. Зокрема, відповідач не надав належних доказів відправлення позивачу листа від 18 вересня 2013 року № 247-09 з вимогою надати письмові пояснення перед винесенням наказу від 07 жовтня 2013 року № 123-к.

Виходячи з письмових пояснень позивача та доданих до позовної заяви доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач звільнив позивача за статтею, за якою останній, не будучи керівником підприємства, взагалі не міг бути звільнений, а дії позивача, наведені в наказі від 07 жовтня 2013 року № 123-к, не містять жодних ознак одноразового грубого порушення позивачем своїх трудових обов'язків, які б давали підстави для його звільнення з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України; оскільки до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України позивача було притягнуто без належних на те правових підстав та без додержання передбаченого ст. ст. 147-1, 149 КЗпП України порядку застосування дисциплінарного стягнення, то наказ від 07 жовтня 2013 року № 123-к підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі.

Поновлюючи позивача на роботі на попередній посаді, суд виходив з того, що його звільнення проведено з порушенням вимог закону та положень статуту відповідача.

Скасовуючи рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Грас Савуа Україна", оформлених протоколом від 13 вересня 2013 року № 9, суд виходив з того, що оскільки питання про відкликання (звільнення) членів дирекції відповідача відповідно до п. п. 6.1.3.4, 6.1.3.27 статуту та п. 3 ч. 4 ст. 145 ЦК України, п. "г" ч. 5 ст. 41, ч. 1 ст. 59 Закону України "Про господарські товариства" належить до виключної компетенції загальних зборів учасників, то рішення загальних зборів учасників відповідача від 13 вересня 2013 року про передачу питання про звільнення позивача на вирішення генерального директора відповідача є незаконним.

При цьому суд відхилив заперечення відповідача про те, що незалежно від протоколу від 13 вересня 2013 року № 9 генеральний директор мав право звільнити позивача відповідно до його повноважень, передбачених статутом, оскільки станом на 13 вересня 2013 року та на дату звільнення (08 жовтня 2013 року) позивач вже не був членом дирекції відповідно до протоколу від 04 вересня 2013 року № 8, та при цьому виходив з того, що на підставі протоколу від 04 вересня 2013 року № 8 відповідач лише усунув позивача від виконання обов'язків члена дирекції товариства в порядку ч. 3 ст. 99 ЦК України, але це не мало наслідком припинення повноважень позивача як члена виконавчого органу, тому станом на 13 вересня 2013 року та на дату звільнення позивач продовжував бути членом дирекції товариства, а прийняти рішення про його відкликання зі складу дирекції та про звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України мали право лише загальні збори учасників відповідача.

Разом з тим суд дійшов висновку, що для припинення корпоративних та трудових відносин між сторонами у справі компетентний орган відповідача - загальні збори учасників - повинен був прийняти рішення про відкликання позивача зі складу дирекції та про припинення трудового договору позивача за однією із підстав, передбачених КЗпП України (322-08) , проте на момент винесення наказу від 07 жовтня 2013 року № 123-к загальні збори учасників відповідача не приймали рішення ані про відкликання позивача зі складу дирекції, ані про звільнення позивача з посади операційного директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Суд визнав безпідставними посилання відповідача на те, що з 09 вересня 2013 року позивач вже не був членом дирекції з тих підстав, що відповідно до протоколу позачергових загальних зборів учасників від 04 вересня 2013 року № 8 рішення про відкликання з займаної посади позивача відповідач прийняв на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України та тим самим лише усунув позивача від виконання обов'язків члена дирекції товариства. Проте внаслідок такого рішення відповідача корпоративні відносини між позивачем і відповідачем не припинилися і позивач залишився членом дирекції товариства.

На обґрунтування такого висновку суд виходив також з того, що про відсутність факту припинення корпоративних відносин між позивачем та відповідачем свідчить також те, що прийнявши 04 вересня 2013 року рішення про відкликання із займаної посади позивача в порядку ч. 3 ст. 99 ЦК України, загальні збори учасників водночас не обрали нового члена дирекції відповідача, а повноваження членів виконавчого органу товариства припиняються їх переобранням.

За таких обставин суд дійшов висновку, що самостійне прийняття генеральним директором відповідача рішення про звільнення позивача за відсутності рішення компетентного органу відповідача про відкликання позивача зі складу дирекції та про звільнення позивача з посади операційного директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України свідчить про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог ст. 145 ЦК України, Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , ст. 147 КЗпП України та статуту відповідача.

Крім того, виходячи з підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок порушення роботодавцем його законних прав, що призвело до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків, виникнення необхідності для позивача додаткових зусиль для організації свого життя, наявність причинного зв'язку між попередніми умовами.

Оскільки зміну розміру заробітної плати проведено відповідачем з порушенням ст. ст. 94, 97 КЗпП України, що призвели до утворення заборгованості, то суд дійшов висновку про стягнення заробітної плати та компенсації за відпустки.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , та при визначенні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходив з окладу позивача в розмірі 44 тис. грн.

Проте з таким висновком суду першої інстанції обгрунтовано не погодився апеляційний суд з тих підстав, що оклад у сумі 44 тис. грн не підтверджено оригіналами відповідних документів, натомість у матеріалах справи є докази - платіжні відомості, в яких міститься підпис позивача про одержання заробітної плати у розмірі 40 тис. грн.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні зі зменшенням розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 363 812 грн 98 коп.

Крім того, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не є суб'єктом вказаного дисциплінарного порушення, оскільки за посадою та за своїми повноваженнями він відноситься до осіб, визначених у п. 1 ст. 41 КЗпП України, тому дійшов висновку про виключення вищенаведеного висновку суду з мотивувальної частини рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що видачею довіреностей, в яких були описки, була підірвана ділова репутація товариства, апеляційний суд визнав такими, що не підтверджені будь-якими засобами доказування, а доводи про те, що не збори товариства, а генеральний директор уповноважений вирішувати питання про звільнення члена дирекції товариства, колегія суддів оцінила критично, оскільки вони не узгоджуються з положеннями статуту товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення в цій справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грас Савуа Україна" відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.