Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Ситнік О.М., Маляренка А.В., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: акціонерне товариство "ОТП Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУМВС України у м. Києві, про усунення перешкод у здійсненні права власності та зняття з реєстраційного обліку; з об'єднаним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8; ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві, Комунальне підприємство "Господар Дарницького району м. Києва", Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2014 року,

У травні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він був власником та проживав у квартирі АДРЕСА_1. 10 вересня 2006 року він дізнався про те, що його квартира продана, хоча ніякого договору купівлі-продажу він не укладав.

Оскільки новий власник - ОСОБА_5 добровільно відмовився повернути належну позивачу квартиру, просив визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним.

У вересні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу. Просив усунути перешкоди у здійсненні права власності майном та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4

У 2011 році ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про виселення, у якому зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року визнано недійсним договір від 15 серпня 2006 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вважав себе законним власником спірної квартири, однак, позбавлений права користуватися помешканням для проживання, оскільки відповідачі самоправно зайняли спірну квартиру і проживають там без законних підстав.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року позов про виселення об'єднано з цивільною справою за позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та за зустрічним позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності та зняття з реєстраційного обліку.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 15 серпня 2006 року за реєстровим № 6090. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Об'єднаний позов ОСОБА_4 задоволено. Виселено з квартири АДРЕСА_1: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_5 та його неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, 2004 року народження, та ОСОБА_8, 2005 року народження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів ОСОБА_4 відмовити, його позов задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 15 серпня 2006 року між ОСОБА_4 (провадцем) та ОСОБА_5 (покупцем) укладено договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 15 серпня 2006 року за реєстровим № 6090 (т. 1, а. с. 48-49).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 квітня 1996 року вказана квартира є двокімнатною, загальною площею 43,28 кв. м, та належить ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 51-54), в якій він зареєстрований з 01 квітня 1988 року (т. 1, а. с. 93-95).

З 2006 року у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_7, 2004 року народження, та ОСОБА_8, 2005 року народження (т. 3, а. с. 8).

Звертаючись до суду з позовами ОСОБА_4 зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири він не підписував, наміру та волевиявлення відчужувати квартиру не мав, грошові кошти за продаж квартири не отримував.

Відповідно до висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи від 18 липня 2008 року № 1272 підписи від імені ОСОБА_4 в графі "ОСОБА_4" зліва від запису відповідного прізвища в першому та другому примірниках договору купівлі-продажу квартири

від 15 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_6, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4 Також експертами встановлено, що виконані від імені ОСОБА_4 іншою особою підписи з наслідуванням підпису ОСОБА_4 у заяві для зняття з реєстраційного обліку від 06 вересня 2006 року (т. 1, а. с. 198-201).

Згідно з ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Задовольняючи позови ОСОБА_4 та відмовляючи у позові ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимоги ОСОБА_4 підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема висновком почеркознавчої експертизи, а також зверненням ОСОБА_4 до правоохоронних органів з приводу незаконного заволодіння його квартирою, за яким було порушено прокуратурою Дарницького району м. Києва кримінальну справу № 52-1802 по факту незаконного заволодіння спірною квартирою, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.