Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Савченко В.О., Карпенко С.О., Остапчука Д.О., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізінг Україна", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізінг Україна" на рішення апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_4. звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізінг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізінг Україна") про визнання виконавчого напису № 2045 від 31 липня 2012 року про повернення лізингоодержувачем об'єкту фінансового лізингу таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на порушення вимог закону при його вчиненні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року, зазначене рішення районного суду скасовано й позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5. від 31 липня 2012 року, зареєстрований в реєстрі за № 2045 про повернення ОСОБА_4 на користь ТОВ "Порше Лізінг Україна" об'єкта фінансового лізингу - автомобіля НОМЕР_1.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Порше Лізінг Україна" просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", а наслідки розірвання - визначено ст. 10 цього Закону, зокрема п. п. 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у порушення вимог законодавства та умов договору щодо порядку вручення повідомлень лізингоодержувачу, позивачу за адресою зареєстрованого місця проживання та вказаною у договорі, повідомлення відповідача не направлялися, а відтак відсутні підстави вважати розірваним договір фінансового лізингу станом на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин й вірно застосував положення норм матеріального права, й оцінивши усі забрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Доводи касаційної скарги ТОВ "Порше Лізінг Україна" на увагу не заслуговують й висновків суду не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що апеляційним судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізінг Україна" відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.