6-39339св14 Про визнання додаткових угод до договору оренди землі недійсними - 26.11.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Хлібороб-Агро" про визнання додаткових угод до договору оренди землі недійсними за касаційною скаргою приватного підприємства "Хлібороб-Агро" на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 6 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки площею 7,24 га, що розташована на території Малодворнянської сільської ради Єланецького району Миколаївської області та відповідно до умов договору оренди від 29 серпня 2005 року передав указану земельну ділянку в оренду приватному підприємству "Хлібороб-Агро" (далі - ПП Хлібороб-Агро") строком на 5 років. У вересні 2013 року він вирішив самостійно займатися вирощуванням сільськогосподарської продукції і повідомив про свій намір ПП "Хлібороб-Агро" та просив повернути йому земельну ділянку. Після цього від ПП "Хлібороб-Агро" він дізнався про існування двох додатних угод від 25 грудня 2009 року та від 3 листопада 2011 року про продовження указаного договору оренди земельної ділянки відповідно на 5 та на 10 років, які за нього за твердженням представників відповідача начебто підписала його мати ОСОБА_4, яку він на такі дії не уповноважував.

Ураховуючи, що зазначені додаткові угоди він не підписував, згоди на їх укладення не давав, просив взнати їх недійсними.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 6 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 3 листопада 2011 року, укладену з ПП "Хлібороб-Агро". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПП "Хлібороб-Агро", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна додаткова угода від 3 листопада 2011 року до договору оренди земельної ділянки від 29 серпня 2005 року підписана не позивачем, а іншою особою, яка не мала повноважень на вчинення такої дії, тому відповідно до положень ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України така угода є недійсною.

Проте повністю погодитись із таким висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 7,24 га, що розташована на території Малодворнянської сільської ради Єланецького району Миколаївської області та відповідно до умов договору оренди від 29 серпня 2005 року передав указану земельну ділянку ПП "Хлібороб-Агро". 25 грудня 2009 року та 3 листопада 2011 року укладені додаткові угоди про продовження указаного договору оренди земельної ділянки відповідно на 5 та на 10 років.

Позивач зазначав, що додаткові угоди не підписував, а працівники ПП Хлібороб-Агро" йому пояснили, що їх підписала його мати, ОСОБА_4, яку він на такі дії не уповноважував, та яка цей факт не підтвердила.

Згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє.

Однак повноваження, надані представнику, на підставі довіреності, повинні виконуватися відповідно до змісту цієї довіреності та у її межах.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду даної цивільної справи - 20 травня 2014 року за клопотанням представника позивача було призначено судово-почеркознавчу експертизу, відповідно до висновків якої підпис від імені ОСОБА_3 в додатковій угоді від 3 листопада 2011 року виконаний ймовірно ОСОБА_4 (а. с. 225-230).

Таким чином, судово-почеркознавча експертиза не зробила категоричного висновку про те, чи підписана указана додаткова угода орендодавцем ОСОБА_3

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки зазначена експертиза не дала відповіді на поставлене судом питання, яке би з чіткістю підтверджувало позовну вимогу, то зазначений висновок експерта оснований на припущеннях, яке не може бути безспірно покладено в основу судового рішення, що у порушення наведених норм процесуального права зробили суди.

Крім того, у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не перевірили доводів відповідача про те, чи не уповноважував ОСОБА_3 свою матір, ОСОБА_4, на підписання додаткових угод до укладеного ним договору оренди, чи схвалив позивач дії його матері після підписання додаткових угод, які позивач зазначив в обґрунтуванні своїх вимог. Встановлення зазначених юридичних фактів має важливе значення, оскільки, як пояснював представник відповідача, і це не заперечувалось, що 3 серпня 2006 року ОСОБА_3 довіреністю уповноважував свою матір отримувати належні йому кошти за користування земельною ділянкою.

Разом із тим, суди при вирішенні питання про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним з підстав виходу представника за межі наданих повноважень мають звертати увагу на вимоги ч. 1 ст. 241 ЦК України, за якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного підприємства "Хлібороб-Агро" задовольнити частково.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 6 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.