Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про реальний поділ квартири, встановлення порядку користування квартирою; за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 16 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 липня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1988 року. За час спільного проживання ними була придбана кооперативна квартира АДРЕСА_1, автомобіль марки "Альфа Ромео", 1982 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобільний причеп марки "Асканія", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 та інші предмети домашньої обстановки та вжитку. Просила суд поділити мано подружжя, виділивши їй у власність зазначену трьохкімнатну квартиру, загальною площею 85,8 кв.м, а відповідачу комп'ютер, автомобіль марки "Альфа Ромео", 1982 року випуску, автомобільний причеп марки "Асканія" 2000 року випуску та побутові речі (меблі, телевізор, холодильник), а також витребувати у відповідача правовстановлюючі документи на спірну квартиру.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив провести поділ майна подружжя, визнавши за ним та ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину спірної квартири за кожним та встановити порядок користування квартирою.

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3, у якому просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири, посилаючись на те, що вона є донькою відповідачів, квартира була отримана на підставі ордеру на житлове приміщення у будинку житлово-будівельного кооперативу. Ордер був виданий, у тому числі, і на неї, як особу, що має право на користування спірною квартирою й на теперішній час вона несе витрати по утриманню цього житла.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 16 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 липня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. Проведено розподіл зазначеної квартири в рівних частинах та визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право спільної часткової власності за кожним із них на 1\2 частину квартири. Встановлено порядок користування спірною квартирою відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 18 від 11 березня 2014 року, згідно варіанту № 1. В індивідуальне користування ОСОБА_3 виділено приміщення: № 2-житлова кімната, площею 17,2 кв.м, № 1 - житлова кімната, площею 12,6 кв.м, № 1 частина прибудови, площею 5,4 кв.м Усього 35,2 кв.м, у тому числі житлова - 29,8 кв.м. Площа приміщень, що виділена ОСОБА_3 у користування, більше належної площі на 7,5 кв.м. В індивідуальне користування ОСОБА_4 виділено приміщення № 3 - житлова кімната, площею 12,4 кв.м, № 1 - частина прибудови, площею 7,8 кв.м. Усього 20,2 кв.м., у тому числі житлова 12,4 кв.м. Площа приміщень, що виділена ОСОБА_4 у користування, менша належної площі на 7,5 кв.м. У спільному користуванні співвласників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено приміщення: № 1 - коридор, площею 11,5 кв.м, № 4 - кухня, площею 8,7 кв.м, № 5 - туалет, площею 1,0 кв.м, № 6 ванна, площею 2,6 кв.м, № 1 - частина прибудови, площею 6,6 кв.м, усього 30,4 кв.м.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав можливості з поважної причини (навчання), ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом установлено, що з 9 січня 1988 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу № 40 м. Херсона, ОСОБА_4 у складі сім'ї з трьох осіб був виданий ордер від 23 квітня 1993 року на заняття житлового приміщення квартири АДРЕСА_1.

У період спільного проживання подружжя, за рахунок їх спільних коштів повністю був сплачений пайовий внесок за придбання вищевказаної квартири.

З огляду на викладене та ураховуючи положення ст. 60 СК України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а тому вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири нарівні з батьками, виходячи з того, що вона в ній проживає та сплачує комунальні послуги, не відповідають положенням глави 24 ЦК України (435-15) , що передбачає підстави набуття права власності, не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітній син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Під час розгляду справи, судами не було встановлено об'єктивних обставин, з якими закон пов'язує можливість при вирішенні спору про поділ майна відступити від засад рівності часток подружжя, та дійшли обґрунтовано висновку про те, що спірна квартира підлягає залишенню у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, з визначенням за сторонами права на Ѕ частки зазначеного майна, без реального поділу.

За таких підстав, судові рішення в зазначеній частині ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування у цій частині немає.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4 звертаючись до суду з позовом про встановлення порядку користування спірною квартирою між співвласниками, запропонував варіант порядку користування квартирою, який зменшує його частку у користуванні зазначеною квартирою, яка перебуває у спільній частковій власності та не оскаржив судові рішення, якими ця вимога задоволена. Відтак, порядок користування спірною квартирою, запропонований ОСОБА_4 не порушує майнові права ОСОБА_3, оскільки останній виділено у користування жилу площу значно більшу її частки у спільній власності, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень у зазначеній частині.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звертаючись до суду з указаним позовом, просила суд провести між сторонами розподіл комп'ютера, автомобіля марки "Альфа Ромео", 1982 року випуску, автомобільного причепа марки "Асканія" 2000 року випуску та побутових речей (меблі, телевізор, холодильник).

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові у цій частині, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що зазначені речі були придбані за спільні кошти подружжя та для задоволення інтересів сім'ї.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно роз'яснень, викладений у п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, що згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту) незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Тобто указані норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

Вирішуючи спір суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не перевірив та не надав належної оцінки доводам та доказам (ст. 212 ЦПК України) ОСОБА_3 про придбання рухомого майна в період шлюбу (т. 1, а.с. 9, 39, 40). Також суд не перевірив посилання ОСОБА_3 на те, що відповідач не заперечував проте, що предмети домашньої обстановки та вжитку, які позивач просила поділити, придбані в період шлюбу та за спільні кошти, а обставини, визнані сторонами, з урахуванням ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, не з'ясував усіх обставин справи й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процесуального права судами обох інстанцій унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи згідно з п. 2 ст. 338 ЦПК України судові рішення в частині позову ОСОБА_3 про поділ рухомого майна, предметів домашньої обстановки та вжитку підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 16 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 липня 2014 року скасувати в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про поділ рухомого майна, предметів домашньої обстановки та вжитку, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.