ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
26 листопада 2014 року м. Київ
|
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про застосування наслідків визнання правочину недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 березня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу 46/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_1. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 червня 2012 року, яке набрало законної сили вищезазначений договір визнано недійсним, та повернуто сторони по договору в попередній стан. Сторони визнаного судом недійсним договору померли, він та відповідач є їх спадкоємцями, а тому вони успадкували всі їх права та обов'язки відповідно до ст. 1218 ЦК України. Його батьком (покупцем) сплачено батьку відповідача (продавцю) 20 тис. грн. за придбане майно. За час, що пройшов після укладання договору до визнання його недійсним, його батьком - ОСОБА_7, та ним вкладено значні кошти на утримання та ремонт будинку, сума яких становить 155 063 грн. 17 коп. Також він поніс витрати за житлово-комунальні послуги, і їх вартість складає 4 167 грн. 45 коп. Зважаючи на вартість майна станом на час звернення до суду позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 164 993 грн - вартість майна (46/100 частин будинку); 155 063 грн. 17 коп. кошти, що були витрачені на ремонт будинку та 4 167 грн. 45 коп. - кошти пов'язані з утриманням майна та судові витрати.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 3 липня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2 тис. грн. - грошові кошти внаслідок застосування наслідків реституції; 4 167 грн. 45 коп. - кошти пов'язані з утриманням майна; вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 70 181 грн. витрат понесених ним на ремонт 46/100 частин будинку по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 20 тис. грн. переданих у рахунок оплати за договором купівлі-продажу від 22 березня 2005 року 46/100 частин вищезазначеного будинку.
У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір про повернення переданих коштів покупцем в сумі 2 тис. грн., виходив із того, що сторони визнаного судом недійсним договору померли, позивач та відповідач є їх спадкоємцями, а тому вони успадкували всі їх права та обов'язки відповідно до ст. 1218 ЦК України. При застосуванні наслідків недійсності правочину має бути повернута сума, яка зазначена в договорі; відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення коштів, які вкладені в ремонт будинку в сумі 155 063 грн. 17 коп., суд першої інстанції виходив із того, що відшкодування витрат на поліпшення майна, якщо ці поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, має право відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України лише добросовісний набувач, а позивач таким не є; стягуючи з відповідача на користь позивача 4 167 грн. 45 коп. витрат понесених ОСОБА_3 на оплату житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції, дійшов до висновку, що вказані витрати є витратами, понесеними позивачем на утримання майна, яке після визнання договору купівлі-продажу недійсним передане спадкоємцю попереднього власника, і тому, підлягають відшкодуванню.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що при застосуванні наслідків недійсності правочину є підстави для стягнення на користь позивача 20 тис. грн., що є тією сумою, яку покупець передав продавцю при вчиненні недійсного правочину, про що написано розписку, яка судом не визнана недійсною; оскільки ОСОБА_7, не маючи на це правової підстави, провів ремонтно-будівельні роботи у вищезазначеному будинку, то у відповідача (спадкоємця продавця), як власника спірного домоволодіння, виникає зобов'язання відшкодувати ОСОБА_3 (спадкоємцю покупця) вартість ремонтно-будівельних робіт; відмовляючи у стягненні витрат, понесених позивачем на оплату житлово-комунальних послуг, апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 проживав у вказаній частині будинку, житлово-комунальні послуги отримував та користувався ними, витрати на оплату цих послуг не є витратами на утримання майна, а тому не підлягають відшкодуванню.
Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Судом установлено, що 46/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 належали ОСОБА_6
22 березня 2005 року ОСОБА_6 вказану частину будинку продав ОСОБА_8 Умовами вказаного договору визначено ціну продажу частини будинку 2 тис. грн.
Згідно розписки від 22 березня 2005 року, складеної представником продавця ОСОБА_3 та продавцем ОСОБА_6, при вчиненні договору купівлі-продажу ОСОБА_6 за продаж ним 46/100 частин будинку передано 20 тис. грн. (а.с. 193).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцем є його син - ОСОБА_4 - позивач по справі.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадкоємцем майна ОСОБА_7 є його син ОСОБА_3 - позивач по справі.
ОСОБА_6 та ОСОБА_3 успадкували всі їх права та обов'язки відповідно до ст. 1218 ЦК України.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 червня 2012 року (яке вступило в законну силу) позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22 березня 2005 року задоволені. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 46/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 від 22 березня 2005 року, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, повернуто сторони в попередній стан. Правочин визнано недійсним з тих підстав, що від імені продавця діяв ОСОБА_10 на підставі довіреності, а покупцем будинку був його батько, і в подальшому ОСОБА_3 проживав у спірному будинку.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержане, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.
З матеріалів справи вбачається, що в договорі купівлі-продажу від 22 березня 2005 року, посвідченого нотаріально, сторони погодили ціну 2 тис. грн., а не в розмірі 20 тис. грн, як зазначено в розписці.
Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняються в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Таким чином, наведені законодавчі положення визначають, що договір, який був посвідчений нотаріально, змінюється лише нотаріально посвідченою угодою. Недодержання нотаріальної форми відповідно до ст. 220 ЦК України тягне нікчемність угоди щодо зміни договору. Якщо договір підлягає державній реєстрації, то угода про його зміну також має бути зареєстрована. Цим вимогам розписка від 22 березня 2005 року, укладена між представником продавця ОСОБА_3 та продавцем ОСОБА_6 про зміну умов договору купівлі-продажу не відповідає.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 20 тис. грн. ґрунтуються на приписах ст. 216 ЦПК України, тобто є похідними від обставин встановлених вищезазначеним судовим рішенням, тому вимоги про стягнення вказаної суми коштів є безпідставні.
Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, стягнувши з ОСОБА_4 20 тис. грн. не звернув уваги на те, що умовами договору, який в судовому порядку визнано недійсним, визначено ціну предмета позову в розмірі 2 тис. грн. При вирішенні справи апеляційний суд не взяв до уваги те, що вимоги ст. 216 ЦК України передбачають двостороннє повернення отриманого за недійсним правочином та не вирішили питання щодо повернення нерухомого майна, яке було предметом недійсної угоди у власність відповідача.
З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача витрати на проведення будівельно-ремонтних робіт на підставі ст. 1212 ЦПК України.
Питання набуття та збереження майна без достатньої правової підстави врегульовані главою 83 ЦК України (435-15)
, статтею 1212 якого встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Судом також установлено, що між ОСОБА_7 та ТОВ фірма "Стимул ЛТД" 21 березня 2006 року укладено договір підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1. Загальна сума ремонтних робіт, проведених у вищезазначеному будинку складає 155 063 грн. 17 коп.
Згідно із ч. 1 ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку при домову територію.
Наведеного апеляційний суд не врахував, не з'ясував чи були відповідні підстави здійснення ОСОБА_7 витрат з поліпшення будинку, з урахуванням того, що він не був власником будинку, й зазначені ремонтні роботи у будинку робив на власний ризик, чи є правові підстави для стягнення з відповідача, який набув право власності на будинок в порядку спадкування, зазначених витрат, та дійшов висновку про часткове задоволення позову передчасно.
Вирішуючи спір та стягуючи на користь позивача кошти з відповідача, апеляційний суд належним чином не визначив обсяг відповідальності відповідача як спадкоємця перед кредитором, не з'ясував обсяг спадкового майна, його вартість, чим порушив правила ст. 1282 ЦК України. Висновок апеляційного суду про коштів неможливо вважати обґрунтованим, оскільки вартість спадкового майна не визначена, а відтак суд позбавлений був можливості зробити висновок щодо обсягу відповідальності спадкоємця.
За таких обставин ухвалене апеляційним судом судове рішення в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 20 тис. грн. переданих у рахунок оплати за недійсним договором частини будинку та 70 181 грн. витрат понесених на ремонт вищевказаного будинку не може вважатися законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У решті судове рішення до суду касаційної інстанції не оскаржене та предметом перегляду не є (ст. 335 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2014 року скасувати в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про застосування наслідків визнання правочину недійсним та витрат понесених на ремонт 46/100 частин будинку по АДРЕСА_1 скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
|
Головуючий
Судді:
|
Д.Д. Луспеник
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
В.А. Черненко
|