Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кукти М.В.,

суддів Єланської О.Е.,

Кучерука О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь (суддя Злотніков В.Я. ) від 27.09.12 у справі № 2а-0107/358/12

за позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

до Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя АРК (вул. Горького, 27,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги ветерану війни,

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополь від 27.09.12 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя АРК про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги ветерану війни, - відмовлено.

Не погодившись з даною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 27.09.12 року та прийняти нове рішення по справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 02.04.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку ст. 195, п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_4 29.07.2009 звернувся до суду першої інстанції у порядку адміністративного судочинства з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя, в уточненій редакції якого просив визнати незаконними дії відповідача щодо недоплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2008-2009р.р., стягнути з відповідача недоплачену допомогу у розмірі 6123 грн., відшкодувати моральну шкоду у сумі 3000 грн., посилаючись на те, що він є інвалідом війни З групи, у зв'язку з чим, йому, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня повинна виплачуватися одноразова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Незважаючи на це, відповідач виплатив щорічну допомогу до 5 травня у заниженому розмірі, до 05.05.2008р. була виплачена щорічна допомога у розмірі 350 грн., до 05.05.2009р. - у розмірі 380 грн., хоча відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) повинна була складати до 05.05.2008р. - 3367 грн., до 05.05.2009р. - 3486 грн. Внаслідок протиправних дій відповідача позивачу завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях, погіршенні здоров'я, тощо. З вищенаведених підстав, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи, у зв'язку з чим, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів та інвалідів війни, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.5).

Після повернення справи з Вищого адміністративного суду України, судом першої інстанції було з'ясовано, що з 12.01.2006 року позивач, як інвалід війни 3 групи, включений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, з цієї ж дати перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя АР Крим. Також з'ясовано, що виплачувалась позивачу, саме відповідачем, щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня у квітні 2008р. - 350 грн., у 2009р. - 380 грн.. (а.с. 203-205)

Судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) внесено зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , якими визначено, що розмір разової грошової допомоги, яка виплачується особам, на яких поширюється дія цього закону, щорічно до 5 травня, визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України.

Розміри виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2008 році встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008р. (183-2008-п) "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до законів України "Про статус ветеран війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , згідно якої у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни 3 групи здійснюється у розмірі 350 грн., у зв'язку з чим, суд першої інстанції приходить до вірного висновку про правомірність дій відповідача щодо виплати спірної допомоги у 2008р.

Вимоги позивача, які стосуються спірної виплати за 2009 рік також не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення проведення державної соціальної політики.

18 березня 2009 року Кабінет Міністрів України видав Постанову № 211 (211-2009-п) , якою було встановлено розміри виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Законом України "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) . Зокрема, даною Постановою визначено, що інвалідам війни 3 групи разова грошова допомога, здійснюється в розмірі 380 грн.

Частиною 2 ст. 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

Відповідно до Додатку № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (835-17) , який набрав чинності з 01.01.2009, розподілено видатки Державного бюджету України серед головних розпорядників коштів. Відповідно до коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2501150 до загальнодержавних видатків Міністерства праці та соціальної політики України віднесено щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань в розмірі 402995,6 тис грн.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань. Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012р. (v003p710-12) № З-рп/2012 встановлено, що в аспекті конституційного подання положення ст. 1, ч. 1, 3 ст. 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями ст. 3, ч.1 ст. 17, ч.3 ст. 22, ст.ст. 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України (254к/96-ВР) , а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

В аспекті конституційного подання положення ч.2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України.

В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України (2456-17) , закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що спірна виплата у 2009 році позивачу була правомірна проведена на підставі постанови Кабінету Міністрів України №211 від 18.03.2009 (211-2009-п) .

Також суд вважає, шо оскільки дії відповідача по виплаті спірної допомоги є правомірними, підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди немає.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції винесене законне і обґрунтоване судове рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.12.2012 у справі № К/9991/55748/11.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 27.09.12 у справі № 2а-0107/358/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.В. Кукта