Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

Мостової Г.І., Олійник А.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, відсотків та підвищених відсотків за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4, про розірвання кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 червня 2014 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, відсотків та підвищених відсотків за кредитним договором.

Позовні вимоги ПАТ "Універсал Банк" мотивувало тим, що відповідачі - боржник та поручитель, належним чином не виконують зобов'язання за кредитним договором від 10 червня 2008 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3, унаслідок чого виникла заборгованість за відсотками в розмірі 11 900 грн. 07 коп. та підвищеними

відсотками в сумі 14 514 грн. 06 коп., а всього 26 414 грн. 13 коп., яку й просило ПАТ "Універсал Банк" стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк" про розірвання кредитного договору, посилаючись на те, що зобов'язання за договором кредиту від 10 червня 2008 року є припиненими унаслідок дострокового стягнення з нього всіє суми кредиту згідно з рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 29 листопада 2011 року.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 травня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 червня 2014 року, позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № CL45537 від 10 червня 2008 року, яка утворилася станом на 25 лютого 2014 року, у розмірі 26 414 грн. 13 коп., яка складається з нарахованих відсотків у сумі 11 900 грн. 07 коп. та підвищених відсотків у розмірі 14 514 грн. 06 коп.

У задоволенні решти вимог ПАТ "Універсал Банк" та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 червня 2014 року скасувати в частині вирішення позову ПАТ "Універсал Банк" до нього про стягнення заборгованості, відсотків та підвищених відсотків за кредитним договором, а також у частині вирішення його зустрічних позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову банку та задовольнити його зустрічні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_4 ухвалені у справі судові рішення не оскаржуються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися

вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають у повній мірі.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього. Відмовляючи у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_4, суди зазначили про припинення поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів щодо вирішення позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 не можна з підстав їх протиріччя та невідповідності матеріалам справи.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Судом установлено, що 10 червня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № CL45537, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 85 000 грн. строком до 25 травня 2013 року зі сплатою 30% річних.

У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 того ж дня було укладено договір поруки, за умовами якого відповідач поручилася відповідати перед банком за зобов'язаннями ОСОБА_3, які випливають із кредитного договору № CL45537 у повному обсязі.

Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо належного й своєчасного повернення кредиту, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість і банк, скориставшись своїм правом про дострокове стягнення всієї суми кредиту, звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2011 року з ОСОБА_3, як основного боржника та ОСОБА_4, як поручителя, стягнуто солідарно на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № CL45537 від 10 червня 2008 року у розмірі 66 110 грн. 64 коп.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_3 у період з 15 червня 2012 року до 12 вересня 2013 року на рахунок банку вносилися кошти в рахунок погашення вказаної заборгованості.

Зазначаючи про неповну сплату ОСОБА_3 коштів за користування кредитом, ПАТ "Універсал Банк" просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму нарахованих відсотків у розмірі 11 900 грн. 07 коп. та суму підвищених відсотків у розмірі 14 514 грн. 06 коп.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, зазначав про відсутність кредитної заборгованості, оскільки вся сума кредиту ним була достроково сплачена на виконання судового рішення у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями абзаців 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається не виконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Отже, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору законом не передбачено.

Як убачається з матеріалів справи, ПАТ "Універсал Банк" надано розрахунок кредитної заборгованості за період з 10 червня 2008 року до 25 лютого 2014 року, в той час як строк дії договору визначено сторонами до 25 травня 2013 року.

Проте жодного належного й допустимого доказу на підтвердження позовних вимог, зокрема на підтвердження суми заборгованості в розмірі 26 414 грн. 13 коп., до якої входять відсотки в розмірі 11 900 грн. 07 коп. та підвищені відсотки в розмірі 14 514 грн. 06 коп., позивачем не надано, не містять таких доказів і матеріали справи.

На порушення вимог ст. ст. 212 - 215, 315 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули, належним чином не перевірили чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, якими доказами вони підтверджуються; не встановили усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи, зокрема не з'ясували, за який період з відповідачів була стягнута кредитна заборгованість і з урахуванням яких відсотків згідно з рішенням суду від 19 жовтня 2011 року, взагалі не дослідили наданого позивачем розрахунку й не дали йому належної оцінки, не врахувавши того, що з відповідача було достроково стягнуту всю суму кредиту, а на час розгляду справи строк дії кредитного договору закінчився, й, відповідно, не встановили дійного розміру заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку та з чого вона складається.

Крім того, є безпідставним посилання судів обох інстанцій на те, що позивачем нараховані відсотки за невиконання умов кредитного договору вже після винесення судового рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, до повного його виконання відповідно до положень ст. 625 ЦК України, оскільки вказаною статтею передбачено лише сплату 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та інфляційних витрат.

Отже, суди у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою що підлягає застосуванню до них, й у порушення вимог ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, висновки судів ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог банку про стягнення боргу, відсотків та підвищених відсотків й відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для частково скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Залишаючи без задоволення зустрічний позов ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із безпідставності та недоведеності його вимог, при цьому правильно зазначаючи, що правовідносини між сторонами не припинилися з 19 жовтня 2011 року, з дня ухвалення Бахмацьким районним судом Чернігівської області рішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, оскільки зазначене рішення суду було виконане відповідачами лише у вересні 2013 року.

Такі висновки судів є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів у частині вирішення зустрічного позову не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення зустрічного позову

ОСОБА_3 відповідають вимогам чинного законодавства щодо законності й обґрунтованості та підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 червня 2014 року скасувати в частині позову публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, відсотків та підвищених відсотків за кредитним договором.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 червня 2014 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4, про розірвання кредитного договору залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.