Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П., Суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К., Попович О.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (удаваним) та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що у листопаді 2009 року через скрутне матеріальне становище вона звернулася до ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з проханням позичити їй гроші для погашення банківських кредитів. Сторони домовившись про позичку в сумі 10000,00 грн. З метою забезпечення вказаного боргового зобов'язання, вона погодилася укласти з відповідачем ОСОБА_7 договір купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1. Зазначений договір було посвідчено 30 листопада 2009 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу ОСОБА_9 Крім того, позикодавці 30 листопада 2009 року надали їй розписку, в якій зобов'язалися розірвати договір купівлі-продажу квартири після своєчасної виплати нею на їх користь 2860,00 доларів США.

Посилаючись на те, вона не мала наміру відчужувати належне їй житло за заниженою ціною, а лише забезпечувала своє боргове зобов'язання перед відповідачем, а тому договір купівлі-продажу від 30 листопада 2009 року є удаваним правочином, укладеним з метою приховати договір позики, позивач просила суд задовольнити позов.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року, у позові відмовлено.

Скасовано арешт квартири АДРЕСА_1, накладений ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2013 року з моменту набрання рішенням законної сили.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2014 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини (пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

Виходячи з положень статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2009 року належала квартира АДРЕСА_1.

30 листопада 2009 року ОСОБА_6 продала належну їй квартиру ОСОБА_7 за 10000,00 грн. При цьому, відповідно до пункту 6 вказаного договору інвентаризаційна вартість квартири складала 10162,00 грн.

Договір купівлі-продажу від 30 листопада 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 6796.

У пункті 10 договору сторони передбачили зняття ОСОБА_6 з реєстраційного обліку до 30 листопада 2010 року.

Після укладення договору до вказаної дати ОСОБА_6 проживала в спірній квартирі.

18 жовтня 2012 року ОСОБА_7 зареєструвала право власності на вказане нерухоме майно.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка посилалася на те, що вказаний договір купівлі-продажу є удаваним правочином, оскільки насправді сторони мали на меті укладення договору позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, відповідно до положень частини 2 статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими ті обставини, що договір купівлі продажу квартири від 30 листопада 2009 року є удаваним правочином і таким, що приховує договір позики.

До таких висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій.

Наведені в скарзі доводи не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з огляду на наступне.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підтвердження своїх вимог позивачка надала розписку від 30 листопада 2009 року, за змістом якої ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зобов'язалися розірвати спірний договір купівлі-продажу квартири у разі своєчасної передачі 2860 доларів США в строк до 30 листопада 2010 року, вважаючи цей документ доказом удаваності спірного договору купівлі-продажу та підтвердженням наявності між нею та відповідачкою договору позики (а.с. 16, 45).

Проте, судами правильно встановлено, що зазначена розписка не підтверджує передачу однією стороною (відповідачем у справі) іншій стороні (позивачу у справі) грошових коштів, які остання зобов'язувалась повернути, тобто ця розписка не може бути доказом фактичного укладення між сторонами договору позики на умовах, що передбачені положеннями статей 1046, 1047 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з їх оцінки.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.