Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Наумчука М.І., Олійник А.С.,

розглянувши цивільну справу за позовом в.о. прокурора м. Житомира в інтересах держави в особі Головного фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, завданої злочином, за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 липня 2014 року,

У листопаді 2012 року в.о. прокурора м. Житомира в інтересах держави в особі Головного фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що 28 березня 2012 року ОСОБА_3, керуючи автобусом ЛАЗ-4207, державний номер НОМЕР_1, допустив порушення Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, у зв'язку з чим він перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні нейрохірургії Житомирської обласної клінічної лікарні ім. Гербачевського у м. Житомирі з 28 березня 2012 року до 14 травня 2012 року. Позивач, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідача витрати на лікування потерпілого від злочину у сумі 13 067 грн 56 коп.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 5 травня 2014 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Головного фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4 у розмірі 13 067 грн 56 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 29 липня 2014 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 5 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заступник прокурора Житомирської області просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що вироком Богунського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання із звільненням від його відбування на підставі статей 75, 76 КК України. Зазначеним вироком установлено, що 28 березня 2012 року близько 19 години 50 хвилин, ОСОБА_3, керуючи автобусом JIA3-4207, д.н.з. НОМЕР_1, допустив порушення пп. 2.36, 10.1, 10.5, 11.2 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху, в результаті чого останньому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Заявлений у кримінальній справі прокурором позов про відшкодування з ОСОБА_3 витрат закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину, залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 20 листопада 2012 року вказаний вирок у частині залишення без розгляду цивільного позову скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 в період із 28 березня 2012 року по 14 травня 2012 року перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні нейрохірургії Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського у м. Житомирі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що відповідачем у справі має бути заклад охорони здоров'я, а в.о. прокурора звертаючись до суду з позовом невірно зазначив відповідачем державу в особі Головного фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації. Крім того, вказав, що суд першої інстанції не роз'яснив позивачу право звернутись до суду з клопотанням у порядку ст. 33 ЦПК України та не залучив до участі у справі в якості відповідача Обласну клінічну лікарню ім. О. Гербачевського.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства (стаття 30 ЦПК України).

Відповідно до ст. 29 КПК України від 28 грудня 1960 року (чинного на момент звернення до суду з позовом у порядку кримінального судочинства) при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову. Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

З наведеного вбачається, що прокурор вправі був пред'являти позов в інтересах держави.

Право подати позов в інтересах держави прокурор має відповідно до ЦПК України (1618-15) .

Згідно ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

З матеріалів справи, зокрема змісту листа начальника управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації вбачається, що Обласна клінічна лікарня ім. О. Гербачевського Житомирської обласної ради фінансується із державного бюджету. Те, що обласна лікарня є закладом іншої форми власності доказів не наведено, і апеляційним судом це не встановлено.

З огляду на викладене, Обласна клінічна лікарня ім. О. Гербачевського Житомирської обласної ради не може бути стороною у справі, а тим більше відповідачем на необхідність залучення якої в такому статусі вказав апеляційний суд, оскільки згідно ч. 3 ст. 1206 ЦК України кошти, про стягнення яких подано позов, зараховуються до відповідного бюджету, якщо це заклад державної чи комунальної власності, а не самому лікувальному закладу.

Отже висновок апеляційного суду про незаконність рішення суду першої інстанції у зв'язку із неправильним визначенням складу осіб, які мають брати участь у справі при вирішенні таких вимог, є помилковим, а інші доводи апеляційної скарги ним не перевірені.

З огляду на викладене, погодитися із зробленими в рішенні апеляційного суду висновками щодо підстав відмови у задоволенні позову неможливо, обставини, що наведені і мають значення для вирішення спору, судом не з'ясовувались, ніяка оцінка їм не надана.

Порушення судом апеляційної інстанції при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.