6-20358св14 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих неякісним ремонтом пошкодженого у ДТП автомобіля - 29.10.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 липня 2011 року неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, управляючи автомобілем марки Москвич, скоїв ДТП, у результаті якого його автомобіль зазнав механічних ушкоджень. ОСОБА_5, яка є опікуном неповнолітнього винуватця ДТП та неналежно виконувала свої обов'язки опікуна, зобов'язалася за власні кошти залученими силами відремонтувати його автомобіль протягом 5 днів. Проте повернула цей автомобіль більше ніж через 3 місяці, протягом яких він перебував на вулиці у розібраному стані, унаслідок чого до кузова потрапляла дощова вода, яка спричинила корозію металу днища. Крім того, ремонт автомобіля було зроблено неякісно, пошкоджено скло та розряджено акумулятор. Посилаючись на те, що він був змушений провести ремонтні роботи автомобіля за власні кошти, а діями відповідачів йому завдано моральних страждань, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 вартість відновлення пошкодженого автомобіля у розмірі 16 445 грн. 65 коп., вартість комп'ютерної діагностики геодезії кузова автомобіля у розмірі 300 грн., вартість експертизи по відновленню автомобіля у розмірі 400 грн., вартість автомобільного номера у розмірі 250 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн., а також стягнути з ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2014 року рішення районного суду в частині відмови в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та в частині відмови у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди скасовано. Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 закрито. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 тис. грн. в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову та закриття провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів розміру завданих йому у результаті ДТП ОСОБА_4 збитків та факту завдання йому моральних страждань. Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_5, районний суд послався на те, що вона не повинна відповідати за позовом.

В частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди апеляційний суд погодився із мотивами та висновками районного суду. Закриваючи провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_5, апеляційний суд виходив із того, що аналогічний спір між тими самими сторонами та з тих самих підстав вже був розглянутий Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 13 липня 2011 року неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, управляючи автомобілем марки Москвич, скоїв ДТП, у результаті якого автомобіль ОСОБА_3 зазнав механічних ушкоджень.

Пред'являючи позов про стягнення моральної шкоди із ОСОБА_5, ОСОБА_3 посилався на те, що вона неналежним чином здійснювала свої обов'язки з виховання ОСОБА_4, внаслідок чого він пошкодив автомобіль позивача та завдав йому моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

За змістом зазначених норм процесуального права закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав для закриття провадження у справі.

Установлено, що постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2011 року ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання своїх зобов'язань з виховання ОСОБА_4

Водночас, у даній справі предметом позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 є стягнення моральної шкоди, завданої йому діями її підопічного, які є наслідком неналежним вихованням, тобто підстави та предмет позову є відмінними від попередньої справи, в якій 29 травня 2013 року районним судом ухвалено рішення, а, відтак, тотожності позовних вимог не було.

Отже, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, а, відтак, допустив порушення норм процесуального права, які згідно із п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду в цій частині з направленням справи для продовження розгляду.

Крім того, апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про відмову у позові в частині стягнення матеріальної шкоди з підстав недоведеності її завдання неякісним ремонтом автомобіля позивача та недоведеності того, що неякісний ремонт проводив саме ОСОБА_4

Так, пред'являючи позов про стягнення матеріальної шкоди, ОСОБА_3 посилався на те, що вартість робіт з ремонту автомобіля після ДТП склала 17 395 грн. 65 коп. При цьому підставою позову є саме факт ДТП, винним в якому визнано ОСОБА_4

Згідно з ч. 1 ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Апеляційний суд у порушення наведених норм права не звернув уваги на те, що у деліктних правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди, згідно з якою вина відповідача презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в заподіянні шкоди позивачу.

Пославшись на недоведеність позивачем своїх вимог, у тому числі вини відповідача, суди порушили вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України, ст. 1166 ЦК України та поклали обов'язок доведення підстави позову (вини відповідача) на позивача, що є недопустимим.

Також, пославшись на недоведеність розміру шкоди та на те, що подані позивачем докази не є достовірними та переконливими, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 57- 59, 212, 303, 315 ЦПК України не навів для цього правових обґрунтованих підстав. При цьому доводи апеляційного суду про те, що зміст позовних вимог свідчить про пов'язаність шкоди із неякісним ремонтом автомобіля, безпідставні, оскільки підставою позову є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки і винним у ДТП є ОСОБА_4

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.