6-36360св14 Про визнання незаконними і скасування рішень сесії міської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку - 29.10.2014 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_6, про визнання незаконними і скасування рішень сесії Любомльської міської ради Волинської області та державного акта на право власності на земельну ділянку,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 13 серпня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 та Любомльської міської ради Волинської області, в якому просила:

- визнати незаконними та скасувати рішення Любомльської міської ради Волинської області АДРЕСА_1/25 від 20 квітня 2010 року та № 44/13 від 29 вересня 2010 року;

- визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯМ№306762 від 06 грудня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0320 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_5

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що їй на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка для обслуговування цього житлового будинку.

Вказувала, що рішеннями сесії Любомльської міської ради АДРЕСА_1/25 від 20 квітня 2010 року та № 44\13 від 29 вересня 2010 року вищевказану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_5, проте при розробці технічної документації допущено порушення земельного законодавства, а саме: до земельної ділянки ОСОБА_5 було включено земельну ділянку, яка використовувалась для проїзду до її житлового будинку, а також не було встановлено в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, які не погоджено з суміжними землекористувачами.

За викладених обставин вважала, що вищевказані рішення прийняті з порушенням вимог ч. 2 ст. 118 ЗК України, а тому державний акт серії ЯМ № 306762 від 06 грудня 2011 року на право власності на земельну ділянку, який виданий ОСОБА_5 на підставі зазначених рішень є недійсним, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 13 червня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконними та скасовано рішення Любомльської міської ради від 20 квітня 2010 року АДРЕСА_1/25 "Про затвердження технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки", згідно з яким ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,0320 га із земель постійного користування по АДРЕСА_1.

Визнано незаконними та скасовано рішення Любомльської міської ради від 29 вересня 2010 року № 44/13 "Про внесення змін до рішення Любомльської міської ради АДРЕСА_1/25 від 20 квітня 2010 року", згідно з яким пункт 2 цього рішення викладено у наступній редакції: "Передати ОСОБА_5 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,0320 га із земель, не наданих у власність та користування міською радою по АДРЕСА_1".

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 306762 від 06 грудня 2011 року, виданий ОСОБА_5

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 13 серпня 2014 року апеляційні скарги Любомльської міської ради Волинської області та ОСОБА_6 задоволено, рішення Любомльського районного суду Волинської області від 13 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свої доводи порушенням судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що оскаржувані рішення прийняті уповноваженим органом без врахування того, що землі загального користування (вулиці, проїзди) не можуть передаватись у приватну власність, оскільки планом забудови міста між земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 передбачено проїзд до земельної ділянки АДРЕСА_2, яка знаходиться у власності позивача; при цьому місцевий суд зазначив, що при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, не було погоджено межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, врахував доводи апеляційної скарги та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_5 із земель не наданих у власність та користування міською радою після розгляду Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки, яка межує із землями загального користування та суміжними землекористувачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд правильно не прийняв до уваги висновки суду першої інстанції щодо існування меж між земельними ділянками позивачки та ОСОБА_5 в 2004 році, а також лист від 25 травня 2007 року № 165, оскільки вказані обставини мали місце до виготовлення в 2011 році технічної документації на земельну ділянку відповідачки, і у ОСОБА_5 на той час були відсутні правовстановлюючі документи на право користування або власності на земельну ділянку; крім того апеляційний суд правильно зазначив, що відповідно до схематичного плану будівельного кварталу по АДРЕСА_1 проїзд у зазначеному позивачем місці (будинок АДРЕСА_2) генпланом міста, який був оглянутий в суді апеляційної інстанції, не передбачений, а визначений за житловим будинком АДРЕСА_1 (а. с. 127, 128).

Суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ