Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2014 року,

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 3 березня 2006 року з ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 2 185 грн 30 коп. на строк до 5 березня 2007 року зі сплатою 2,09 % на місяць за користування кредитом. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав й допустив заборгованість за кредитним договором.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитом та процентами в розмірі 40 913 грн 23 коп., пеню в розмірі 24 394 грн 40 коп., штраф у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 924 грн 44 коп. (відсоткова складова).

Заочним рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 12 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 3 березня 2006 року в розмірі 26 518 грн 83 коп. та 265 грн 19 коп. на відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено .

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав і це є підставою для стягнення з нього заборгованості за цим договором. При цьому суд зменшив розмір нарахованої пені, який значно перевищує розмір заборгованості за кредитом та нарахованими процентами за користування кредитом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивач звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності без поважних причин, а відповідач на стадії апеляційного розгляду заявив про його застосування.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 3 березня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2 185 грн 30 коп. на строк до 5 березня 2007 року зі сплатою 2,09 % на місяць за користування кредитом.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

При цьому йдеться про винесення рішення судом першої інстанції, оскільки саме ухваленням ним свого рішення закінчується судовий розгляд спору (ч. 3 ст. 208 ЦПК України).

Проте, відмовляючи у позові, апеляційний суд зазначене не врахував, не звернув уваги на те, що в суді першої інстанції відповідач заяви про застосування строку позовної давності не подавав.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року № 6-101цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, апеляційний суд послався на п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. При цьому зазначили п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , не звернувши уваги на те, що в ній роз'яснюється застосування судами ч. 13, а не ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Разом із тим відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, не врахував, що підставою застосування позовної давності є виключно на це заява сторони у спорі та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату розгляду справи в районному суді, а, отже, не з'явившись до суду, він реалізував своє процесуальне диспозитивне право не брати участь при розгляді спору (ст. ст. 27, 31 ЦПК України).

Також, застосувавши позовну давність, апеляційний суд не врахував, що положення ч. 3 ст. 267 ЦК України на стадії апеляційного розгляду можливо було б застосувати якщо би відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи в районному суді.

Таких обставин апеляційний суд не встановив.

Крім того, позовна давність застосовується до обґрунтованих вимог, тоді як в апеляційній скарзі та в рішенні апеляційного суду зазначено, що відповідач не визнавав позов, посилаючись на те, що кредитний договір не підписував і ці його доводи не спростовані.

За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.