6-54897св13 Про поділ спільного сумісного майна подружжя - 15.10.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року, ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2014 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та просила визнати офіс-магазин промислової групи товарів у будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4; просила визначити частки у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рівними, по Ѕ частки кожному з них, визнавши за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частки офісу-магазину промислової групи товарів у будинку АДРЕСА_1 та ј частки квартири АДРЕСА_2 та визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку офісу-магазину промислової групи товарів у будинку АДРЕСА_1 та ј частки квартири АДРЕСА_2.

Посилалася на те, що зазначене нерухоме майно було придбане та переобладнане під час зареєстрованого шлюбу з відповідачем, а тому в силу вимог ст. ст. 60, 62, 69, 70 СК України є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу у рівних частках.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року позов задоволено.

Визнано об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках таке майно: офіс-магазин промислової групи товарів по АДРЕСА_1; 1/2 частки квартири АДРЕСА_2.

Визнано право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частини офісу-магазину промислової групи товарів по АДРЕСА_1 та на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2.

Визнано право власності за ОСОБА_4 на 1/2 частини офісу-магазину промислової групи товарів по АДРЕСА_1 та на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року залишено без змін.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року скасовано в частині визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, а також в частині визнання права власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та на 1/4 цієї квартири за ОСОБА_4

У цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

У решті рішення суду залишено без змін.

Відповідно до положень статті 318 ЦПК України скасовано ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року у цій справі про залишення без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року в частині визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2, а також в частині визнання права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та на 1/4 цієї квартири за ОСОБА_4 У решті залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 було укладено кредитний договір від 30 січня 2007 року № 010/03-11/41 в інтересах сім'ї та за кредитні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1, яку згодом реконструйовано в офіс-магазин промислової групи товарів, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2014 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 підлягають відхиленню,

касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 12 грудня 1987 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Вінницьким міським відділом записів актів громадянського стану (актовий запис № 3587).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 21 жовтня 2011 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 березня 2007 року, яке набрало законної сили 10 квітня 2007 року, за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2, яка після самочинного переобладнання та перебудови становить: загальна площа 112, 2 кв. м та житлова площа 89,9 кв. м.

Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано КП "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі № 314 за реєстровим № 918/28927. Реєстраційне посвідчення від 18 грудня 2007 року.

20 грудня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як майновими поручителями ОСОБА_8, як боржника, було укладено договір іпотеки № 012/03-11/1193 нерухомого майна, за яким квартира АДРЕСА_2 передана в іпотеку ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 20 грудня 2007 року № 012/03-11/752, укладеним між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_8

20 грудня 2007 року ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_4 договору іпотеки та передачі в іпотеку ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" набутої в період перебування в зареєстрованому шлюбі частини квартири АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов в частині визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2, а також в частині визнання права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та на 1/4 цієї квартири за ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що вказана квартира в період з 2000 по 2004 рік самовільно була переобладнана та перебудована за рахунок спільних сімейних коштів під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, внаслідок чого загальна площа квартири збільшилась до 112,2 кв. м, що підтверджується судовим рішенням від 30 березня 2007 року про визнання права спільної сумісної власності на цю квартиру за відповідачем ОСОБА_4 та третьою особою - ОСОБА_5, а тому в силу положень статей 60, 62, 69, 70 СК України позивач набув право спільної сумісної власності на частину переобладнаної самовільно квартири, 1/4 частки якої слід виділити їй при поділі майна подружжя.

Скасовуючи рішення суду в частині визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, а також в частині визнання права власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 та на 1/4 цієї квартири за ОСОБА_4 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 титульним власником квартири АДРЕСА_2 не була; договору про створення спільного сумісного майна (чи часткового) внаслідок самочинного перепланування та добудови чужого нерухомого майна з власниками квартири вона не укладала; не надала доказів того, що цінність квартири збільшилась за рахунок вкладених спільних сумісних коштів її та ОСОБА_5

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 62 СК України).

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог статей 4, 10 ЦПК України не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи.

Згідно зі свідоцтвом на право власності на житло від 24 січня 1997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2, загальною площею 59,8 кв. м.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Вінницької міської ради про визнання права власності на новостворене майно, за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2, загальна площа якої після самочинного переобладнання та перебудови становить 112,2 кв. м та зобов'язано КП "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вказану квартиру.

Отже, вказана квартира була самочинно переобладнана та добудована під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Для застосування передбачених нормою ст. 62 СК України правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягають з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не надав оцінки тому, що переобладнання квартири було здійснено у період шлюбу, не з'ясував істотність такого переобладнання, а також не перевірив доводи позивачки про те, що ОСОБА_4 вкладав спільні кошти подружжя у прибудову та переобладнання спірної квартири, а також вона особисто брала участь у прибудові та переобладнанні квартири.

Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.