Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Амеліна В.І., Коротуна В.М.,

Дем'яносова М.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі її представника ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя,уточнивши який, посилався на те, що він з 1990 року по 2010 рік перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

За час шлюбу сторонами було придбано автомобіль Toyota Avensis, 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, та автомобіль Toyota Camri, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Вказані автомобілі було зареєстровано за ОСОБА_4

При цьому останній автомобіль 15 жовтня 2009 року було знято з обліку для реалізації, а кошти, отримані після його реалізації, на користь сім'ї використані не були.

ОСОБА_3 просив його позовні вимоги задовольнити, стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсації, що становить половину вартості двох автомобілів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію, що становить Ѕ частини вартості автомобіля Toyota Avensis, державний номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, кузов НОМЕР_3, у розмірі 33 694 грн 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію, що становить Ѕ частини вартості автомобіля Toyota Camri, державний номерний знак НОМЕР_1, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_4, у розмірі 78 810 грн.

У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що суду не надано доказів про те, що вказані автомобілі реалізовані, а кошти від їх реалізації використані в інтересах сім'ї, що існувала у сторін. Щодо застосування позовної давності, то суд вважає, що оскільки факт продажу автомобілів суду не доведено, то дата, з якої позивач міг дізнатися про порушення його права власності, - є дата розірвання шлюбу, тобто 10 жовтня 2010 року. Оскільки позивач звернувся до суду до 11 жовтня 2013 року, то підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні.

Проте з таким висновком судів повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1990 року по 2010 рік.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано.

У період шлюбу було придбано автомобіль Toyota Avensis, 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль Toyota Camri, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, які було зареєстровано на ОСОБА_4

Матеріали справи не містять даних продажу цих автомобілів, окрім інформації, що автомобіль Toyota Camri, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, 15 жовтня 2009 року було знято з обліку для реалізації на підставі заяви власника, а на автомобіль Toyota Avensis, 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, 26 листопада 2008 року видано тимчасовий талон на право користування ним.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Вирішуючи спір, суд на вказане уваги не звернув та не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; доводи ОСОБА_4, які викладені у запереченні на позовну заяву ( а.с. 66 67) належним чином не перевірив та не навів факти, які б спростували ці доводи, суд обмежився лише поясненнями та доказами, наданими позивачем, таким чином обмеживши права відповідача; вказуючи про те, що факт продажу автомобілів не доведено, не встановив, де саме на даний час знаходяться автомобілі, ким та на яких підставах вони використовуються; якщо ж вони існують у відповідача, то чому вони не можуть бути поділені, як спільне майно подружжя; не звернув уваги на те, що якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у їх спільній частковій власності; якщо автомобілі продано, то на які цілі використані отримані кошти.

Отже, суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, та прийшов до передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі рішення суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі її представника - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.