Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ткачука О.С. Висоцької В.С. Умнової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року,

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 вересня 2012 року позичив ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 250 400 грн. на строк до грудня 2012 року, про що написала відповідну розписку. Проте у визначений строк кошти добровільно не повернула. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 250 400 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 250 400 грн. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позов, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що відповідачка, позичивши у позивача грошові кошти, їх не повернула. Свої боргові зобов'язання у визначений письмовою розпискою строк не виконала. Доказів часткового повернення коштів, що заперечує позивач, відповідачка не довела. Наявність боргової розписки у позикодавця підтверджує наявність боргу. При цьому ст. 545 ЦК України надає право боржнику затримати повернення грошей у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності безпідставні, оскільки про судове засідання була повідомлена належним чином, а її клопотання було розглянуто. Апеляційний суд правильно встановив ч. 1 ст. 305 ЦПК України.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.