Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 травня 2014 року,

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_3 та інших осіб із зазначеної квартири зі зняттям її з реєстраційного обліку.

Позивач посилався на те, що 12 вересня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 20 тис. дол. США і зобов'язався його повернути у строк до 12 вересня 2016 року зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 12 вересня 2006 року між сторонами був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого позичальник ОСОБА_4 надав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року позичальник ОСОБА_4 помер.

Позивач вказував на те, що відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_3, як спадкоємець після смерті позичальника ОСОБА_4, повинна задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У зв'язку з порушенням зобов'язання за кредитним договором станом на 01 січня 2013 року заборгованість позичальника ОСОБА_4 становить 291 154 грн 54 коп.

Враховуючи вказане, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_3 та інших осіб із займаної квартири із зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 травня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 12 вересня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № МКА0GК00000167, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 20 тис. дол. США і зобов'язався його повернути в строк до 12 вересня 2016 року зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення вимог за кредитним договором 12 вересня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, згідно з яким позичальник ОСОБА_4 надав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року позичальник ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1.

Також встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 лютого 2008 року ОСОБА_3 успадкувала грошовий вклад. Загальна вартість успадкованого майна становить 3 990 грн 96 коп.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 лютого 2008 року ОСОБА_3 також успадкувала будинок, що знаходиться АДРЕСА_2, вартістю 69 664 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не охоплюються положеннями ст. 1281 ЦК України. Оскільки позивач не порушував питання про стягнення кредитної заборгованості, а лише про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Частиною 1 ст. 608 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 23 цього Закону, у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У ч. ч. 2, 3 ст. 1268 ЦК України зазначено, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_3 є дружиною померлого ОСОБА_4, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не з'ясували, на якій підставі відповідачка ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі, чи фактично прийняла вона спадщину, і, відповідно, чи перейшли до неї всі права та обов'язки спадкоємця.

Згідно зі ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Як роз'яснено пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку").

Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.

Як вбачається з матеріалів справи, претензія ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 зареєстрована у відповідному органі нотаріату, яку ОСОБА_3 не задовольнила.

Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило звернути стягнення на передану в іпотеку квартиру в рахунок погашення заборгованості станом на 03 січня 2013 року у загальному розмірі 291 154 грн 54 коп.

Вирішуючи спір, суд не врахував, що у разі якщо вимоги позивача з заборгованості за кредитом більші ніж вартість отриманого майна у спадщину, це є підставою часткового задоволення розміру заявленої заборгованості за кредитом, а не повне відхилення вимог.

Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.