Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" про визнання права власності за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2013 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 лютого 2011 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" (далі - ТОВ "Аверс-Сіті") було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до умов вказаного договору він набуває права власності на квартиру після введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Вартість майнових прав на квартиру він повністю оплатив, житловий будинок введений до експлуатації.

Ураховуючи, що на його звернення акт приймання-передачі майнових прав на квартиру не укладено, позивач просив з підстав, передбачених ст. ст. 331, 392 ЦК України визнати за ним право власності на спірну квартиру, та зобов'язати відповідача передати йому технічну документацію на указане житло.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ТОВ "Аверс-сіті" передати ОСОБА_3 технічну документацію (технічний паспорт) на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Аверс-Сіті", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки відповідач у порушення умов договору купівлі-продажу майнових прав не виконав своїх зобов'язань щодо оформлення права власності на спірну квартиру та зобов'язання відповідача передати позивачу, який повністю оплатив вартість майнових прав на квартиру і житловий будинок введений до експлуатації, технічну документацію на указане житлове приміщення.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 8 лютого 2011 року ОСОБА_3 і ТОВ "Аверс-Сіті" було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до умов вказаного договору він набуває права власності на квартиру після введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Свої зобов'язання за договором позивач повністю виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зі змісту ч. 5 ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Порядок та умови набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва врегульовані положеннями ст. 331 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Зазначена стаття ЦК України (435-15) не передбачає можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-131 цс 14 від 5 лютого 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, за вказаною нормою права, на підставі якої суд задовольнив позов, вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лише власником спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Суди на зазначене уваги не звернули, не врахували, що позивачем не було надано доказів того, що у нього виникло право власності на спірну нерухомість, і це право зареєстровано в порядку, встановленому ст. 331 ЦК України, тобто, що він є власником спірного майна.

При цьому суди послались на договір купівлі-продажу майнових прав від 8 лютого 2011 року, як на підставу виникнення майнових прав на спірну нерухомість у позивача. У п. 1.4 зазначеного договору визначено, що майнові права - це всі права на об'єкт нерухомості, що полягають у праві покупця набути право власності на об'єкт нерухомості після введення в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Тобто, на підставі договорів позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Також договором встановлено порядок отримання покупцем пакету документів, необхідних для оформлення права власності на об'єкт нерухомості.

Суди зазначене не врахували та не звернули уваги на те, що позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою про надання таких документів. Тобто позивачем не доведено, що його права відповідачем порушені.

Також у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не врахували, що майнові права відмінні від права власності. При цьому не встановлено, щоб товариство перешкоджало ОСОБА_3 звернутися до відповідних державних органів для реєстрації за собою права власності. У зв'язку з чим застосування положень ст. 392 ЦК України є передчасним, оскільки позов про визнання права власності може подати власник майна, а не особа, яка володіє майновими правами на майно.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.