Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа - Одеська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв та правочинів недійсними, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року,

У січні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив встановити, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є його матір'ю, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 травня 1999 року, посвідчене нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори за № 2-1903, визнати недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 25 січня 2008 року на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 листопада 2007 року № 1315, визнати недійсним договір дарування зазначеного вище будинку від 28 листопада 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 й посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 5860, визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння від 29 січня 2010року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 й посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 98, щодо дарування частини домоволодіння по АДРЕСА_1, визнати недійсним договір про поділ об'єкта нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 15 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 й посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Визнати за ним (позивачем) право власності в порядку спадкування за законом, на 7/100 частин спірного домоволодіння.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що його батькам ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 29 вересня 1988 року належала 21/50 частина житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

06 серпня 1994 року його батько помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на належне йому за життя майно - 21/100 частини спірного житлового будинку.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8 були його (позивача) мати ОСОБА_6, сестра ОСОБА_5 та він.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 травня 1999 pоку після смерті ОСОБА_8 спадкове майно в повному обсязі було прийнято дружиною померлого ОСОБА_6

25 травня 2008 року на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 листопада 2007 року № 1315 ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1, замість договору дарування від 29 вересня 1988 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 травня 1999 року, у якому змінено його адресу з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1.

Вказував, що частину домоволодіння, яке є спадковим майном, було в повному обсязі успадкоано лише одним спадкоємцем ОСОБА_6, а згодом відчужено та поділено між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без урахування його (позивача) майнових інтересів. Будинку, що належить ОСОБА_6 присвоєно адресу: АДРЕСА_1, а домоволодінню, що належить ОСОБА_5- АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла й у нього з ОСОБА_5 виник спір з приводу користування будинком.

Посилаючись на те, що він є інвалідом по слуху 3 групи, зареєстрований з 1986 року та постійно проживає у батьківському будинку, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, просив задовольнити позов.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_6, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 травня 1999 року, посвідчене нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори за № 2-1903.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 25 січня 2008 року на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 листопада 2007 року № 1315.

Визнано недійсним договір дарування від 28 листопада 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 щодо дарування домоволодіння по АДРЕСА_1 й посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 5860.

Визнано недійсним договір дарування частини домоволодіння від 29 січня 2010 року № 98, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 й посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, щодо дарування частини домоволодіння по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір про поділ об'єкта нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 15 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 й посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Визнано право власності ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом на 7/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 у м. Одесі.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 травня 1999 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, визнання недійсним договору дарування від 28 листопада 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та нею, визнання недійсним договору дарування частини домоволодіння від 29 січня 2010 року № 98, укладеного між ОСОБА_6 та нею, визнання недійсним договору про поділ об'єкта нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 15 квітня 2010 року, визнання права власності ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом на 7/100 частин спірного домоволодіння й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_8 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном й вважається таким, що спадщину прийняв, тому усі правочини, на підставі яких відчужувалось спадкове майно без врахування інтересів спадкоємця, повинні бути визнанні недійсними на підставі ст. 215 ЦК України як такі, що суперечать вимогам цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.