Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Наумчука М. І.,

Мостової Г. І., Остапчука Д. О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь пеню, нараховану на заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01 квітня 2012 року по 20 січня 2014 року в розмірі 53 528 грн 46 коп.

Посилалась на те, що ОСОБА_4 належним чином не виконує зобов'язання зі сплати аліментів на їхнього сина, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 20 січня 2014 року становить 16 346 грн 14 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2014 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7 тис. грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та 243 грн 60 коп. судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду просить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач довідався про примусове виконання судового рішення про стягнення з нього аліментів на користь позивача лише 22 січня 2014 року, тому його вини у заборгованості зі сплати аліментів немає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідач станом на 20 січня 2014 року мав заборгованість зі сплати аліментів, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) зобов'язаний сплатити позивачці неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що становить 36 827 грн 04 коп. З урахуванням матеріального та сімейного становища платника аліментів апеляційний суд зменшив розмір нарахованої неустойки до 7 тис. грн.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 08 червня 1996 року по 28 листопада 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, мають спільного сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з виконавчим листом № 2/2506/4118, виданим 28 листопада 2011 року Деснянським районним судом м. Чернігова, ОСОБА_4 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 жовтня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 92).

Відповідно до листа головного державного виконавця Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ від 20 січня 2014 року № 452/8 ОСОБА_4 був повідомлений про наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів станом на 20 січня 2014 року у розмірі 16 346 грн 14 коп. (а. с. 8).

На час розгляду даної справи в суді вказана заборгованість відповідачем погашена.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Із доданого позивачкою до позовної заяви та наведеного апеляційним судом розрахунку пені, нарахованої на заборгованість за аліментами, вбачається, що її обрахунок проведений, починаючи з квітня 2012 року.

При цьому нарахування пені на заборгованість за аліментами за квітень 2012 року проводилось з червня 2012 року, за травень 2012 року - з липня 2012 року. Аналогічним чином апеляційний суд нарахував пеню за весь період прострочки сплати аліментів.

Обраний судом порядок обчислення загального розміру пені за період з квітня 2012 року по 24 січня 2014 року не відповідає приписам ст. 196 СК України та ставить під сумнів правильність проведеного апеляційним судом розрахунку.

Враховуючи те, що стягнення аліментів на користь позивачки за рішенням суду визначено щомісячними платежами, без визначення конкретної дати, до якої таке стягнення має бути проведено, то сплата аліментів повинна проводитись до останнього календарного дня того місяця, у якому таке стягнення проводиться.

Відтак, нарахування пені на прострочену заборгованість за аліментами повинно проводитись, починаючи з першого календарного дня того місяця, який є наступним за місяцем, у якому виникла заборгованість.

У той же час, нараховуючи пеню за квітень 2012 року з червня 2012 року та застосовуючи аналогічний механізм нарахування пені за весь період прострочки платежів, апеляційний суд на це уваги не звернув, будь-яких мотивів з цього приводу не навів.

Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи можуть бути обставини, на які ОСОБА_4 посилався як на заперечення позову, підставою для зменшення розміру пені.

Порушення апеляційним судом при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.