Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Маляренка А.В., Писаної Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Єнакіївської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 26 лютого 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті матері вона фактично вступила у володіння та управління спадковим майном, оскільки взяла з квартири частину її речей для збереження пам'яті про померлу. Підтримує до теперішнього часу санітарно-технічний стан квартири, сплачує комунальні платежі. Проте протягом шестимісячного строку після смерті спадкодавця вона не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в силу юридичної некомпетентності. Зазначивши, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті матері, просила встановити факт прийняття спадщини у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 13 січня 2014 року у вищезазначеному позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові ОСОБА_6

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду і передати справу на новий розгляд, мотивуючи свої доводи порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час відкриття спадщини (09 листопада 2000 рік) правовідносини зі спадкування регулювалися ст. 550 ЦК Української РСР та на час звернення позивачки з даним позовом норми ЦПК Української РСР (1501-06) , які регламентували встановлення факту прийняття спадщини, вже не були чинними.

Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивує тим, що оскільки ОСОБА_6 не надано доказів щодо фактичного вступу у володіння спадковим майном, вчинення дій, що свідчать про прийняття нею спадщини, передбачених ст. 549 ЦК Української РСР, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Проте з такими висновками судів повністю не можна погодитись з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_7, якій на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 червня 1995 року належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла (а. с. 7), після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді вищевказаної квартири.

Відповідно до положень ст. 529 ЦК Української РСР спадкоємцями першої черги після смерті є діти.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до ст. 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

При цьому відповідно до ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є спадкоємцем за законом квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка своєчасно не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Однак, звернувшись до суду з вимогою про встановлення факту вступу у володіння спадковим майном, ОСОБА_6 посилалась на те, що спадкова квартира перебуває у її фактичному володінні та користуванні, оскільки після смерті матері вона підтримувала та по теперішній час підтримує санітарно-технічний стан квартири, сплачує комунальні платежі, на підтвердження цього подала до суду копії квитанцій про внесення сплати на утримання будинку та прибудинкової території (а. с. 8-11).

Таким чином, суд апеляційної інстанції відмовляючи у позові із недоведеності позивачем щодо фактичного вступу у володіння спадковим майном, не перевірив з урахуванням вказаних вимог закону, чи фактично вступила позивачка у володіння спадковим майном та не надав жодної правової оцінки доказам наданих позивачем, суд апеляційної інстанції не дослідивши всі докази, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин ухвалене судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України та Законом України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (1632-18) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.