6-25626св14 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 01.10.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2014 року,

У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 лютого 2007 року з ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 27 тис. євро на строк до 15 лютого 2011 року з процентною ставкою 15 % річних за користування кредитом. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим станом на 5 жовтня 2011 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 153 євро 23 центи, що є еквівалентом 274 839 грн 48 коп.

Оскільки публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_4, ОСОБА_5 згідно з договорами поруки поручились перед кредитором за виконання ОСОБА_3 свого зобов'язання, то позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2007 року в розмірі 26 134 євро 19 центів та витрати на правову допомогу в розмірі 1 950 грн; стягнути солідарно з ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість в розмірі 200 грн.

Справа судом розглядалась неодноразово.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від

13 грудня 2012 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Останнім рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2007 року в розмірі 26 153 євро 23 центи. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що банком не надано суду графік погашення кредиту, процентів і винагороди, не надано доказів щодо правомірності збільшення банком процентної ставки за користування кредитом та направлення письмових вимог щодо заборгованості за кредитом як боржнику, так і поручителям.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що позикодавець свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не зробив відповідну оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду в оскарженій частині не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в частині вимог до поручителів не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені.

Судом установлено, що 27 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 27 тис. євро на строк до 15 лютого 2011 року з процентною ставкою 15 % річних за користування кредитом, а позичальник зобов'язався повернути кредитні грошові кошти на умовах, визначених в договорі. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ "Акцент-Банк" були укладені договори поруки, за умовами якого вони як солідарні з позичальником боржники поручились перед кредитором за належне виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 лютого 2007 року.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір від 27 лютого 2007 року укладений на строк до 15 лютого 2011 року.

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, від 17 вересня 2014 року № 6-6цс14 і № 6-125цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до п. 5 договорів поруки, укладених з ОСОБА_4 і ОСОБА_5, у випадку невиконання боржником якого-небудь обов'язку, передбаченого п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) обов'язку(ів).

Проте матеріали справи не містять доказів направлення позивачем на протязі шести місяців у період з 15 лютого 2011 року до 15 серпня 2011 року на адресу поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 письмової вимоги із зазначенням невиконаного ОСОБА_3 обов'язку та вимоги до суду.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з договорів поруки та дійшов передчасного висновку про задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо рішення апеляційного суду в іншій частині (вимога до позичальника), то під час розгляду справи в цій частині судом не були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336 - 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2014 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.