6-27086св14 Про вселення у житлове приміщення та встановлення між співвласниками порядку користування житловим приміщенням - 01.10.2014 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Чернігові ради, про вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 03 червня 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулась в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, в якому просила:

- вселити ОСОБА_4 та її у квартиру АДРЕСА_1;

- встановити між співвласниками порядок користування вищевказаною квартирою, за яким визначити, що ОСОБА_4 має право користуватися кімнатою площею 17 кв. м та балконом, ОСОБА_3 - кімнатою площею 11,4 кв. м та кладовою, а кухню, коридори, санвузол залишити у їх спільному користуванні;

- зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою ОСОБА_4 шляхом передачі їй, як законному представнику ОСОБА_4, дублікатів ключів від вхідних дверей.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у період з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 2009 рік перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, у якому мають малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження.

Вказала, що малолітній ОСОБА_4 належить на праві власності Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, а інша Ѕ частини належить ОСОБА_3

Позивачка зазначила, що після розірвання шлюбу проживає із малолітньою донькою в орендованій квартирі, оскільки у спірній квартирі проживають батьки ОСОБА_3

Вважає, що дії відповідачів є незаконними, оскільки порушують право малолітньої ОСОБА_4 володіти та користуватися належним їй на праві власності майном, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 03 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що відповідно до положень ч. 3 ст. 29, ст. 160 СК України місцем проживання дитини є місце проживання її матері, оскільки мати малолітньої дитини не має права проживання у спірній квартирі і ніколи такого права не мала, тому жодних законних підстав для вселення її разом із дитиною до спірної квартири немає; при цьому місцевий суд, застосувавши правила ч. 1 ст. 358 ЦК України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється за згодою співвласників, врахував незгоду співвласника ОСОБА_3 щодо вселення до спірної квартири.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна, оскільки останні зроблені із неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають із наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у період з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 2009 рік перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому мають малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 5, 6).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 у рівних частинах, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 січня 2008 року (а. с. 114).

Судами також встановлено, що до розлучення родина ОСОБА_6 у 2008 році за домовленістю з батьками ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 обмінялися місцем проживання з метою покращення умов проживання сім'ї ОСОБА_6.

Батьки ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 почали проживати у спірній квартирі, а сім'я ОСОБА_6 - у квартирі АДРЕСА_3.

Спір щодо місця проживання малолітньої дитини після розлучення між батьками відсутній, тому дитина за спільною згодою батьків після їх розлучення проживає разом із матір'ю.

Із змісту заявлених позовних вимог вбачається, що ОСОБА_3 порушує права малолітньої ОСОБА_4 володіти та користуватися належним їй на праві власності майном.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з вимогами ст. ст. 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За правилами ст. 150 ЖК Української РСР власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Аналогічні вимоги містить стаття 383 ЦК України.

Отже, за змістом зазначених норм права співвласник майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності без виділення часток у натурі, має право на вільне користування зазначеним майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час.

Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від квартири тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що співвласники чинять перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

Оскільки право власності є абсолютним правом, що включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник на підставі ст. 391 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР може захистити своє порушене право шляхом вселення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, надали перевагу лише поясненням ОСОБА_3, який категорично заперечує щодо вселення колишньої дружини до спірної квартири, на порушення приписів ст. ст. 212- 214, 303, 304 ЦПК України не з'ясували, в яких умовах проживає малолітня ОСОБА_4, чи не перешкоджає їй інший співвласник квартири реалізувати своє право на вільне користування належним їй на праві власності майном та чи має малолітня дитина, як співвласник квартири, або її мати, як законний представник дитини, ключі від вхідних дверей спірної квартири.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За викладених обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, дійшла висновку про невідповідність вимогам закону рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2014 року та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 03 червня 2014 року, а тому вказані рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 03 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.