Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука О.А., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства "Антонов", треті особи: Віце-президент з персоналу та безпеки Маєвський Валерій Євгенович, Генеральний директор Державного підприємства "Антонов", про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою Державного підприємства "Антонов" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014 року,

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом до Державного підприємства "Антонов" (далі - ДП "Антоном") мотивуючи його тим, що він із січня 1980 року працював у відповідача на посаді слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4, є ветераном виробництва, членом цехового комітету, перебуває на квартирному обліку, неодноразово був заохочений керівництвом підприємства за вагомий внесок, за весь час роботи стягнень та доган не мав.. У цеху в нього була сама нижча заробітна плата. За січень 2013 року йому було нараховано 3 039 грн 3 коп., а отримав - 2 459 грн., за лютий 2013 року було нараховано 1 397 грн., а отримав - 1 217 грн., у березні 2013 року було нараховано 1 170 грн 30 коп., а отримав - 664 грн., У квітні 2013 року за 17 робочих днів, що становить 136 годин, було нараховано 5 394 грн 29 коп., (з врахуванням лікарняного листа), а отримав - 1 069 грн. У травні 2013 року за 143 робочі години заробітна плата йому не було нарахована.

Наказом від 4 червня 2013 року № 1617к його було попереджено про заплановане вивільнення працівників та скорочення його посади. Позивач вважав, що зазначений наказ виданий із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки йому не була запропонована інша робота на підприємстві, змін в організації та виробництві підприємства фактично не відбуважться.

Крім того, позивач зазначав, що наказом відповідача від 29 серпня 2013 року № 4362к, його було незаконно звільнено з підприємства з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки жодних порушень трудової дисципліни він не допускав, належним чином виконував покладені на нього обов'язки. Зазначене звільнення позивач розцінює як тиск зі сторони керівництва підприємства, оскільки його не допускали до роботи, оформляли на нього листки простою, із якими його не ознайомлювали.

Посилаючись на зазначені обставини, а також враховуючи збільшені позовні вимоги, позивач просив суд скасувати накази ДП "Антонов" від 4 червня 2013 року № 1617к та від 29 серпня 2013 року № 4362к, поновити його на посаді слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4, зобов'язати ДП "Антонов" нарахувати йому заробітну плату за період з 1 липня 2010 року по 1 липня 2013 року, стягнути з ДП "Антонов" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "Антонов" від 29 серпня 2013 року № 4362к про звільнення ОСОБА_6 з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4 ДП "Антонов".

Стягнуто з ДП "Антонов" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2013 року по 19 грудня 2013 року в розмірі 12 545 грн 60 коп. та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року скасовано наказ ДП "Антонов" від 4 червня 2013 року № 1617к про скорочення професії слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014 року рішення суду першої інстанції залишені без змін.

У касаційній скарзі ДП "Антонов" просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, посилаючись на порушення судаминорм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в частині скасування наказу відповідача від 29 серпня 2013 року № 4362к про звільнення позивача з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди дійшли висновку, що звільнення останнього проведено із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки ОСОБА_6 неправомірно було неодноразово притягнуто до дисциплінарної відповідальності, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач систематично не виконував покладені на нього обов'язки відповідачем не надано. Крім того, суди дійшли висновку, що у зв'язку із незаконним звільненням позивача він підлягає поновленню на роботі та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода.

Зазначені висновки судів в цій частині відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, зроблені при повному з'ясуванні усіх обставин справи.

Судами встановлено, що з січня 1980 року ОСОБА_6 працював на ДП "Антонов" на посаді слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4.

Починаючи з червня 2012 року позивач неодноразово звертався до генерального директора ДП "Антонов" із заявами в яких зазначав, що його не забезпечують роботою, нараховують низьку заробітну плату. Із подібними заявами ОСОБА_6 звертався до комісії по трудових спорах ДП "Антонов", прокуратури, інспекції з питань праці та інших органів влади.

12 березня 2013 року ДП "Антонов" видано наказ № 700к, яким оголошено позивачу догану за грубе порушення "Правил внутрішнього трудового розпорядку (т. 1 а. с. 164). Зазначений наказ позивачем не був підписаний, про що складено акт.

Наказом ДП "Антонов" від 29 серпня 2013 року № 4362к, ОСОБА_6 було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 151).

За п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків,покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарнийпроступок, за який застосовувалися інші заходи дисциплінарного чигромадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 згаданої постанови, за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовимдоговором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає винні дії працівника та невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, на укладення якого була його вільна згода.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванні моральної шкоди, суди обґрунтовано виходили із того, що звільнення позивача відбулося із порушення вимог трудового закону, оскільки відповідачем не було доведено, що ОСОБА_6 не виконував без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та трудовим розпорядком підприємства.

Проте, із висновками судів в частині скасування наказу ДП "Антонов" від 4 червня 2013 року № 1617к про скорочення професії слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4 погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судами встановлено, що наказом ДП "Антонов" від 4 червня 2013 року № 1617к ОСОБА_6 попереджено про скорочення його посади слюсаря-складальника літальних апаратів 5-го розряду цеху № 4. Повідомлено останнього про відсутність вільних вакансій на підприємстві (т. 1 а. с. 7).

25 червня 2013 року позивача було ознайомлено із вищезазначеним наказом, що підтверджується його підписом у ньому.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України закріплена можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку змін в організації виробництва і праці.

Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженого органу підприємства. Власник має право, на свій розсуд, вносити зміни в штатний розпис.

Суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Скасовуючи наказ ДП "Антонов" від 4 червня 2013 року № 1617к, суди не звернули уваги на те, що позивача не було звільнено з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, висновки судів, що позивачу не пропонувалась інша робота на підприємстві не заслуговують на увагу, оскільки станом на 4 червня 2013 року на підприємстві не було вільних робочих місць. Крім того, наказом від 19 серпня 2013 року № 2359к позивачу було запропоновано іншу роботу на підприємстві.

Враховуючи зазначене додаткове рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_6 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванні моральної шкоди відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антонов" задовольнити частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014 року в частині залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_6 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванні моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.