Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міста", третя особа - ОСОБА_18, про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_18 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року,

У липні 2009 року позивачі звернулись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міста" (далі - ТОВ "Центр міста") про визнання права власності.

Позивачі посилались на те, що між ними та відповідачем було укладено договори про інвестування житлового будівництва квартир та нежитлових приміщень багатоповерхового житлового будинку в АДРЕСА_1. Договорами було передбачено, що відповідач зобов'язується після завершення будівництва ввести житловий будинок в експлуатацію та передати позивачам усі необхідні документи для отримання в КП "ДМБТІ" свідоцтва про право власності.

Зазначали, що на теперішній час вони не мають можливості оформити право власності на свої квартири та нежитлові приміщення, оскільки відповідач ТОВ "Центр міста" не надає необхідні документи - державний акт прийняття в експлуатацію будинку та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про його затвердження, іншу документацію.

Відповідно до розпорядження міського голови від 14 лютого 2007 року № 74р житловому комплексу по АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_1. Оскільки дії відповідача перешкоджають позивачам реєстрації права власності на свої квартири та нежитлові приміщення, посилаючись на ст. ст. 16, 182, 328 ЦК України, позивачі просили визнати за ними право власності на відповідні квартири в житловому комплексі по АДРЕСА_1.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2014 року позов ОСОБА_19, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_16 до ТОВ "Центр міста", третя особа - ОСОБА_18, про визнання права власності на квартиру було залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Позивачами ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 було подано уточнену позовну заяву, в якій останні, посилаючись на те, що на теперішній час житловий будинок по АДРЕСА_1 не ведений в експлуатацію, відповідачем не виконані свої зобов'язання щодо передачі позивачам документів для подальшого оформлення права власності та до моменту прийняття житлового будинку в експлуатацію позивачі, як інвестори, є лише власниками майнових прав на інвестовані об'єкти нерухомості, посилаючись на ст. ст. 16, 177, 178 ЦК України, остаточно просили визнати за ними майнові права на відповідні квартири в житловому комплексі по АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 майнові права на квартиру НОМЕР_1 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-6 загальною площею 237,7 кв. м (житлова площа 164,2 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_6 майнові права на квартиру НОМЕР_2 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9,1 загальною площею 105,7 кв. м (житлова площа 61,9 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_8 майнові права на квартиру НОМЕР_3 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-11 загальною площею 112,5 кв. м (житлова площа 40,1кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_9 майнові права на квартиру НОМЕР_4 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-10 загальною площею 114,4 кв. м (житлова площа 72,1 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_11 майнові права на квартиру НОМЕР_5 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-12,1 загальною площею 94,2 кв. м (житлова площа 50,8 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_12 майнові права на квартиру НОМЕР_6 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-8 загальною площею 123,9 кв. м (житлова площа 67,1 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_13 майнові права на квартиру НОМЕР_7 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-10 загальною площею 120,2 кв. м (житлова площа 82,5 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_14 майнові права на квартиру НОМЕР_8 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9 загальною площею 125,5 кв. м (житлова площа 82,6 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_15 майнові права на квартиру НОМЕР_9 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9,1 загальною площею 106,8 кв. м (житлова площа 63,0 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_17 майнові права на квартиру НОМЕР_10 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-10,1 загальною площею 122,7 кв. м (житлова площа 78,3 кв. м) по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_10 майнові права на квартиру НОМЕР_11 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-5 загальною площею 127,5 кв. м (житлова площа 97,9 кв. м) по АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_18, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що між позивачами, з однієї сторони, та відповідачем, з іншої, укладені договори інвестування житлового будівництва - будинку АДРЕСА_1.

Пунктами 1.1, 3.1.1, 3.1.2 відповідних договорів передбачено, що позивачі, як інвестори, прийняли участь у фінансуванні будівництва житла з метою отримання у власність квартир у зазначеному будинку шляхом інвестування грошових коштів у будівництво, а саме кожен з них сплатив обумовлену п. 2.1 договору вартість квартири. Відповідач зобов'язався виконати будівництво житлового комплексу з дотриманням вимог проектної документації, Державних будівельних норм України, ввести його в експлуатацію і протягом 90 днів після цього - передати інвестору об'єкт інвестування за актом приймання-передачі.

Зазначений житловий комплекс побудований на земельних ділянках, що належать ОСОБА_18, які ним на підставі договору про надання земельних ділянок користування під забудову (встановлення суперфіцію) від 26 січня 2005 року передані відповідачу.

Пунктами 3.1, 3.2 зазначеного договору передбачено, що у вигляді плати за користування земельними ділянками відповідач передає ОСОБА_18 частину житлового комплексу, для будівництва якого надаються земельні ділянки, загальною площею 300 кв. м на третьому поверсі. Передача має відбутися у триденний термін з дня прийняття житлового комплексу до експлуатації.

Також встановлено, що будинок АДРЕСА_1 не прийнято в експлуатацію.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок по АДРЕСА_1 на теперішній час у передбаченому законом порядку в експлуатацію не введено, тому позовні вимоги позивачів щодо визнання майнових прав на розташовані в ньому квартири не ґрунтуються на законі, а саме: ст. ст. 16, 177, 178, 179, 182, 190, 328, 331 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем зобов'язань за договорами призвело до порушення прав позивачів, а саме: через порушення відповідачем строку прийняття об'єкта фінансування (будівництва) в експлуатацію та порушення строку його передачі позивачам у останніх відсутня можливість зареєструвати право власності на цей об'єкт у встановленому законом порядку.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Статтями 181 та 182 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухомості) належать об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема, їх виникнення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідна характеристика майнових прав викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 15 січня 2013 року (справа № 6-36цс13) та від 30 січня 2013 року (справа № 6-168цс12).

Отже, майнове право особи на об'єкт будівництва (інвестування) має ґрунтуватися на правовій підставі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачі виконали свої грошові зобов'язання за інвестиційними договорами, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва, будинок не введено в експлуатацію, залишив поза увагою те, що до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, та дійшов передчасного висновку про визнання за позивачами майнових прав на об'єкти інвестування.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_18 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.