6-21757св14 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.08.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2014 року,

Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "А-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 22 серпня 2008 року між ПАТ "А-Банк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим станом на 19 листопада 2013 року має заборгованість - 17 375 грн. 19 коп. Враховуючи зазначене, ПАТ "А-Банк" просило позов задовольнити.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2014 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "А-Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "А-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 373 грн. 19 коп.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог банку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не зверталася до банку із заявою про припинення строку дії кредитного договору, тому договір свою дію не припинив та відповідно банк не пропустив строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Установлено, що між ПАТ "А-Банк" та ОСОБА_3 22 серпня 2008 року укладено договір, відповідно до умов якого вона отримала 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов укладеного договору договір складається із заяви позичальника та умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою.

Згідно з пунктом 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.

Крім того, відповідно до пункту 6.4 умов і правил надання банківських послуг у разі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов'язок клієнта пред'явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Судом залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці та що останній платіж здійснено 28 листопада 2008 року.

Строк дії картки судом не встановлено.

Отже питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, частин 1 та 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки у листопаді 2013 року, не вирішено.

При цьому, вирішуючи питання щодо правильного нарахування кредитної заборгованості необхідно врахувати правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України у справах № 6-116цс13, № 6-14цс14 та № 6-61цс14.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог на підставі представлених сторонами доказів.

Отже, апеляційний суд на порушення вимог статей 213, 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, якими обґрунтовуються доводи і заперечення сторін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2014 року скасувати справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.