Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Кафідової О.В., Парінової І.К.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 55 000 грн., додаткові кошти на утримання дитини в розмірі 598 грн. 97 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 250 грн. та судовий збір в розмірі 250 грн. Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 22 травня 2012 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Від шлюбу з відповідачем мають неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2004 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі ј частини заробітку починаючи з 21 вересня 2004 року до повноліття дитини. Також рішенням цього суду від 15 жовтня 2004 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на її утримання в розмірі ј частини заробітку починаючи з 21 вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2. Син знаходиться на її утриманні, відповідач ухилявся від сплати аліментів, у зв'язку з чим станом на 26 вересня 2013 року утворилася заборгованість на загальну суму 45 532 грн. 22 коп., що підтверджується довідками державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області. Загальний розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів складає 712 124 грн. 58 коп.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку за прострочення сплати аліментів за виконавчим листом № 2-3273 виданого Балаклійським районним судом Харківської області 17 листопада 2004 року, за період з 01 лютого 2005 року по 01 жовтня 2013 року в розмірі 5 000 грн.; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку за прострочення сплати аліментів за виконавчим листом № 2-3274 виданого Балаклійським районним судом Харківської області 17 листопада 2004 року, за період з 01 лютого 2005 року по 01 жовтня 2013 року в розмірі 50 000 грн.; стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 598 грн. 97 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2014 року рішення місцевого суду змінено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за виконавчим листом № 2-3274 виданого Балаклійським районним судом Харківської області 17 листопада 2004 року в розмірі 5000 грн. В іншій частині у стягненні неустойки з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 відмовлено.

В решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зменшуючи розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та стягуючи на користь ОСОБА_3 неустойку в розмірі 5 000 грн., суд апеляційної інстанції виходив із того, що у відповідача відсутня вина за несплату аліментів на утримання дружини та дитини.

Так, апеляційний суд дійшов висновку, що право на отримання неустойки у позивача виникло у серпні 2012 року, оскільки в цей період ОСОБА_4 було відомо про зобов'язання щодо сплати аліментів на утримання дитини, але належним чином він свої зобов'язання не виконував. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що несплата ОСОБА_4 аліментів була наслідком незалежних від нього обставин та за відсутності його вини.

Зменшуючи розмір неустойки суд апеляційної інстанції крім цього виходив із майнового стану ОСОБА_4, оскільки у нього невелика заробітна плата, зазначивши також, що ОСОБА_4 має проблеми зі здоров'ям.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 22 травня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно виконавчих листів, виданих 17 листопада 2004 року Балаклійським районним судом Харківської області, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти на користь позивача на її утримання, щомісячно в розмірі ј частини заробітку починаючи з 21 вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 21 вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що свої зобов'язання по сплаті аліментів за виконавчими листами відповідач виконував неналежним чином, допустивши прострочення чергових платежів, та сплачуючи поточні щомісячні платежі не у повному обсязі.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за вищевказаними виконавчими листами проведеного державним виконавцем ВДВС Балаклійського районного управління юстиції Зозулею О. В. розмір заборгованості по аліментам станом на 01 жовтня 2013 року за обома виконавчими листами складав 39 885 грн. 74 коп. та 5646 грн. 48 коп.

Як встановлено судами, загальний розмір пені зі сплати аліментів складає 712 124 грн. 58 коп.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в межах заявлених позивачем вимог, місцевий суд правильно дійшов висновку, що ОСОБА_4 був обізнаний щодо свого обов'язку зі сплати аліментів, не довів належними та допустимими доказами відсутності своє вини щодо несвоєчасної сплати аліментів на користь колишньої дружини та малолітнього сина.

Визначаючи розмір неустойки за несвоєчасну сплату аліментів з ОСОБА_4, місцевий суд виходив із засад справедливості, добросовісності та розумності, визначених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а також врахував майновий і сімейний стан платника аліментів.

Зменшуючи розмір неустойки за несвоєчасну сплату аліментів, суд апеляційної інстанції фактично вдався до безпідставної переоцінки встановлених місцевим судом обставин справи та не врахувавши загального розміру боргу по пені за обома виконавчими листами, про стягнення якого заявлено позов, без належного обґрунтування зменшив суму пені з 50000 грн. до 5000 грн., в зв'язку із чим безпідставно змінив рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2014 року скасувати, рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.