6-20509св14 Про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою - 13.08.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 03 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 02 квітня 2014 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що сталася 14 листопада 2012 року в м. Херсоні по вул. 40 років Жовтня в районі перехрестя з вул. Миру між автомобілем Ssang Yong Rexton, під його керуванням та автомобілем ВАЗ 2121, яким керував ОСОБА_4, з вини останнього позивачу завдано майнову шкоду у розмірі 3952,92 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 03 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 02 квітня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення місцевого та ухвалу апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про недоведеність вини відповідача у заподіянні шкоди.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Установлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 належить автомобіль Ssang Yong Rexton.

14 листопада 2012 року в м. Херсоні по вул. 40 років Жовтня відбулася ДТП між автомобілем Ssang Yong Rexton, під керуванням позивача та автомобілем ВАЗ 2121, під керуванням відповідача, в результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2013 року скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 січня 2013 року щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

На ремонт автомобіля Ssang Yong Rexton після ДТП позивачем витрачено 3992,52 грн.

Постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 25 січня 2013 року провадження в адміністративній справі щодо ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Указані постанови, якими закрито провадження у справах щодо притягнення сторін до адміністративної відповідальності, набрали законної сили.

Відповідно до положень ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходив з того, що вина відповідача у скоєнні ДТП відсутня, і не взяв до уваги, що законодавство в деліктних правовідносинах передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу. Сам по собі факт не притягнення винної особи до адміністративної відповідальності не може бути підставою для звільнення її від цивільної відповідальності.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем були заявлені клопотання про витребування доказів для встановлення фактичних обставин справи, які залишені судом поза увагою.

Проте фактичні обставини ДТП судом апеляційної інстанції не встановлені, доводи сторін усупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не перевірялися, не досліджено схему ДТП, не зазначено, які конкретні дії водіїв як учасників дорожнього руху не узгоджуються з Правилами дорожнього руху України та не досліджено причинний зв'язок між їхніми діями та заподіяною внаслідок ДТП шкодою, не встановлено як кожен із водіїв повинен був діяти у цій пригоді та чи мали вони технічну можливість уникнути зіткнення, не з'ясував чи порушені сторонами положення правил дорожнього руху України, якщо порушені, то які саме.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши про неповне відображення в матеріалах адміністративної справи об'єктивних даних ДТП, а також, що висновки судової-автотехнічної експертизи містять лише припущення, вказаних недоліків не усунув, допустивши однобічність дослідження доказів та залишив спір щодо відшкодування шкоди не вирішеним по суті.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.