Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Гвоздика П.О., Дербенцевої Т.П., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа: Харківський РВ ГУ ДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 березня 2014 року,

У липні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування вимог зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом придбав у ОСОБА_7 житловий будинок по АДРЕСА_1. Відповідачі зобов'язались знятись з реєстраційного обліку та звільнити житловий будинок на його першу вимогу, але не пізніше 18 червня 2010 року. Проте вказані дії не здійснили, чим перешкоджають йому в користуванні своїм майном. Уточнивши позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 такими, що безпідставно користуються житловим будинком по АДРЕСА_1; виселити відповідачів з вказаного житлового будинку без надання іншого житла та зняти їх з реєстраційного обліку за зазначеною адресою.

ОСОБА_7 звернулась до ОСОБА_6 із зустрічним позовом. Посилалась на те, що 18 грудня 2009 року між нею та ОСОБА_6 укладено договір позики на суму 163 608, 00 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики і було укладено договір купівлі-продажу належного їй будинку по АДРЕСА_1. Зазначений правочин є удаваним, оскільки був вчинений для приховування договору іпотеки вищевказаного житлового будинку. Просила визнати договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним та застосувати до спірних правовідносин правил іпотеки, застосувати двосторонню реституцію.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_6 належним йому житловим будинком по АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з вказаного будинку.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 березня 2014 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 вересня 2013 року скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 18 грудня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13 реєстраційний № 5367.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність на те підставі з урахуванням положень ст. 190 ЖК України та ст. 391 ЦК України.

Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з тог, що доказів на підтвердження вчинення сторонами удаваного правочину ОСОБА_7 не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 доведено удаваність правочину, а відтак у позивача за первісним позовом не виникає права на пред'явлення позову про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині вирішення зустрічних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність в силу ст. 234 ЦК України сторін наміру створення передбачених договором купівлі-продажу правових наслідків, а відтак визнав договір купівлі-продажу удаваним.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що 18 грудня 2009 року приватним нотаріусом було посвідчено договір купівлі продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний № 5367), за яким ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 купив за 163 608 грн. спіоний житловий будинок.

За умовами договору купівлі - продажу продавець зобов'язалась знятись з реєстраційного обліку та звільнити будинок до 18 червня 2010 року.

Відповідну заяву 18.12.2009 року подали нотаріусу і члени родини ОСОБА_7(реєстраційний № 5366).

В той же день приватним нотаріусом посвідчено договір позики (реєстраційний № 5371), за яким ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_6 у борг грошові кошти в сумі 163 608 грн., які зобов'язалась повернути протягом січня - травня 2010 року щомісяця по 7218 грн. (екв. 900 доларів США), а до 18.06.2010 року 127518 грн. (екв. 15900 доларів США).

На виконання вказаного договору позики ОСОБА_7 18.01.2010 р., 22.02.2010 р., 22.03.2010 р., 22.04.2010 р. та 22.05.2010 р. повернула ОСОБА_6 передбачені договором суми по 7218 грн., про що на договорі позики містяться особисті відмітки кредитора. (а.с.19 зворот). Остаточна сума боргу до часу звернення до суду не повернута.

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_7 посилалась на те, що вона не мала наміру продавати належний їй будинок, який є єдиним місце проживання її родини. Такий договір був укладений у зв'язку із відмовою ОСОБА_6 укласти договір позики без попереднього укладення договору купівлі - продажу будинку. Гроші за договором купівлі - продажу вона не отримувала.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, належним чином не з'ясував характер і суть заявлених позовних та зустрічних вимог, норми права, якими вони регулюються, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не визначився з правової природою позову.

Разом з тим, не може вважатись законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції, оскільки судом у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не встановлено чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, при розгляді справи не було встановлено фактичних обставин справи від яких залежить результат вирішення спору.

Також судом першої інстанції застосовано до вирішення спору ст. ст. 190 ЖК України, 391 ЦК України (435-15) , що є взаємовиключним за даних обставин.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 26 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.