Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Дем'яносова М.В.,

Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2014 року,

У липні 2011 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 01 березня 2007 між філією Кіровоградське обласне управління ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 110, згідно з яким останньому наданий кредит в сумі 90 535 дол. США на 84 місяці з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 01 березня 2014, з відсотковою ставкою 12 % річних. Всупереч умовам вказаного договору ОСОБА_3 безпідставно припинив сплачувати основний кредит та відсотки за його користування. Внаслідок порушення термінів сплати основного боргу та відсотків за користування кредитом станом на 13 липня 2011 виникла заборгованість у позичальника ОСОБА_3 перед позивачем, яка становить 96 657,77 дол. США, з яких: основний борг 34 489 дол. США, прострочений борг 33 548,11 дол. США, відсотки 594,29 дол. США, пеня на прострочений борг та на прострочені відсотки 223 402,05 грн. У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 01 березня 2007 між ОСОБА_3, ОСОБА_5 та позивачем укладений тристоронній договір поруки № 120, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов'язався відповідати за зобов'язаннями, що походять з кредитного договору № 110 від 01 березня 2007 солідарно та у тому ж обсязі, що і ОСОБА_3 Також в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 01 березня 2007 між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Кіровоградське обласне управління укладений тристоронній договір поруки № 119, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язався відповідати за зобов'язаннями, що походять з кредитного договору № 110 від 01 березня 2007 солідарно та у тому ж обсязі, що і ОСОБА_3 Просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 770 497,76 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "Державний Ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором № 110 від 01 березня 2007 року станом на 13 липня 2011 року в розмірі 770 497,76 грн., яка складається з: основного боргу - 274 932,95 грн., простроченого боргу - 267 425,40 грн., відсотків - 4737,36 грн., пені на прострочений борг та на прострочені відсотки - 223 402,05 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сума заборгованості за відсотками та пенею нараховувалася банком на заборгованість за кредитом, яка фактично не стягувалася банком із страхової компанії "Альфі-Гарант" внаслідок власної вини. Станом на 01 листопада 2007 року заборгованість позичальника складала 83 952,78 дол. США, що еквівалентно 423 961,53 грн. згідно курсу валют Національного Банку України, який станом на 01 листопада 2007 року складав 505 грн. за 100 дол. США. Суми страхового відшкодування, на момент виникнення у позивача права на її відшкодування у розмірі 431 800 грн., вистачило б для погашення всієї заборгованості позичальника за кредитним договором.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що саме на відповідачів покладено обов'язок по погашенню кредитної заборгованості. Оскільки у припиненні кредитного договору ОСОБА_3 було відмовлено, то правовідносини за цим договором не припинені і позичальник не звільняється від відповідальності за невиконання умов договору.

Проте з такими висновками судів обох інстанцій повністю погодитися не можна.

Установлено та з матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2007 між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 110, згідно з умовами якого банк надав останньому кредит з лімітом 90 535 дол. США на придбання автомобіля Тойота Ленд Круізер строком на 84 місяці з кінцевим строком повернення кредиту не пізніше 01 березня 2014, з відсотковою ставкою 12 % річних. Відповідач зобов'язався повернути кредит у відповідності з графіком повернення кредитних коштів, що є додатком до кредитного договору.

Позивач свої зобов'язання, передбачені кредитним договором виконав в повному обсязі, видавши ОСОБА_3 кредитні кошти готівкою в розмірі 90 535 дол. США.

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 лютого 2007 року ОСОБА_3 придбав за кредитні кошти автомобіль Тойота Ленд Круізер (Лексус RX 470).

01 березня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладений договір застави автомобіля, яким забезпечено виконання останнім зобов'язань за кредитним договором № 110. На виконання п. 3.2.1 договору застави між Кіровоградською філією СК "Альфа-Гарант", ОСОБА_3 та Кіровоградським обласним управлінням ВАТ "Державний ощадний банк України" укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 01 березня 2007 року між ОСОБА_3, ВАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладені тристоронні договори поруки № 119 та № 120, відповідно до яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язалися відповідати за зобов'язаннями, що походять з кредитного договору № 110 від 01 березня 2007 солідарно та у тому ж обсязі, що і ОСОБА_3

28 вересня 2007 року автомобіль ОСОБА_3 викрадено.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 лютого 2010 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом прокурора Ленінського району в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає ВАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, страхової компанії "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування та зустрічним позовом ОСОБА_3 до СК "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування, ВАТ "Державний ощадний банк України" про визнання договорів такими, що припинені, стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю СК "Альфа-Гарант" на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" 431 800 грн. страхового відшкодування. В задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2007 року відмовлено. Визнано таким, що припинено договір застави автомобіля Тойота Ленд Круізер 4.7, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 01 березня 2007 року. В задоволенні вимог про визнання припиненим кредитного договору відмовлено.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що боржник припинив з жовтня 2007 року погашати заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до довідки ПАТ "Державний ощадний банк України" грошові кошти в сумі 431800 грн., стягнуті з СК "Альфа-Гарант" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" на підставі зазначеного судового рішення, надійшли на рахунки банку в період з 20 січня 2011 року по 13 липня 2011 року, зараховані банком в еквіваленті до долару США та спрямовані на погашення відсотків та кредиту (т. 2, а.с. 77). Таким чином, станом на 13 липня 2011 року заборгованість за кредитним договором становить 770497,76 грн., яка складається з: основного боргу - 274 932,95 грн., простроченого боргу - 267 425,40 грн., відсотків - 4737,36 грн., пені на прострочений борг та на прострочені відсотки - 223 402,05 грн. (т. 1, а.с. 6 - 10).

Враховуючи невиконання боржником умов кредитного договору в повному обсязі, банк звернувся із зазначеним позовом до позичальника та поручителів.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Проте, розглядаючи справу суди обох інстанцій висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 20 листопада 2013 року, не взяли до уваги та всупереч вимогам норм процесуального права не визначили момент настання відповідальності боржника, періоди такої відповідальності та суму основного боргу за кредитним договором, а також не перевірили належним чином розрахунок позивача щодо стягнення відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 своєї постанови "Про судове рішення у цивільній справі" (v0011700-76) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до роз'яснення, наданого в п. 13 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

Отже, при новому розгляді справи судам слід врахувати вищевказані вимоги та правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, згідно з якою початок позовної давності для стягнення кожного чергового платежу необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із зобов'язань, зазначених у графіку погашення кредиту.

Крім того, за правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Проте суди всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України не перевірили дотримання позивачем строку позовної давності щодо звернення до суду з вимогами про стягнення пені, не здійснили належної перевірки наданого позивачем розрахунку пені та не встановили період, за який проведено нарахування пені, не зазначили детального порядку її обчислення.

Крім того, вирішуючи спір щодо стягнення заборгованості також із поручителів, судам слід перевірити обсяг їх відповідальності за вищевказаними договорами поруки, враховуючи те, що строк звернення із вимогою до поручителів розпочався з дня настання страхового випадку (крадіжки автомобіля).

Отже, суди не з'ясували всі обставини справи, не дослідили всі докази та не надали їм оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.