Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2014 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про виселення та визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 жовтня 2012 року ним було придбано квартиру АДРЕСА_1. Він не може користуватись квартирою, оскільки в ній продовжують мешкати відповідачі, добровільно виселятись не бажають, тому просив позов задовольнити.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2014 року, позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦПК України 1. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, з висновками якого погодився апеляційний суд, керуючись ст. 391 ЦК України, виходив із того, що проживання і реєстрація відповідачів у належній позивачу на праві власності квартирі порушує права останнього. Указані обставини, згідно висновків судів, є підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у належній позивачу квартирі та їх виселення.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з прилюдних торгів було придбано квартиру АДРЕСА_1 Дніпропетровської області.

У зазначеній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які у добровільному порядку звільняти житлове приміщення не бажають.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачаться, що позивач, звертаючись до суду, одночасно просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення.

Суди задовольнили позов, проте не звернули уваги на те, що вимоги: про - виселення, про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - є житловими термінами, регулюються нормами ЖК УРСР (5464-10) .

Отже, суди, задовольняючи такий позов, не звернули уваги на те, що особу можливо визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з підстав передбачених ст. 71 або ст. 107 ЖК УРСР, висновки судів щодо можливості застосування саме обраного позивачем способу захисту прав судами належним чином не мотивовані. Підстави для виселення суд не навів.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, і виселення, є окремими і взаємовиключними вимогами, та не, уточнивши підставу позову дійшли до суперечливих висновків, цим самим суди порушили п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України.

Право на пред'явлення позову про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням належить наймачу жилого приміщення або членам його сім'ї, відповідно до ст. ст. 71, 107 ЖК УРСР. З матеріалів справи вбачається, що позивач є новим власником спірного житлового приміщення, а відповідачі є колишніми власниками зазначеної квартири, не є членами сім'ї позивача, а тому задовольняючи позов, суди не з'ясували предмет та підставу позову та не звернули уваги, що позов заявлено і по ст. 391 ЦК України, але цих вимог не розглянули.

Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У силу ч. 2 ст. 348 ЦПК України підлягає скасуванню й ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2014 року про відмову у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_5

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2014 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.