6-15874св14 Про визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом та поділ земельної ділянки в натурі - 30.07.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, третя особа - Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом та поділ земельної ділянки в натурі, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 11 березня 2014 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, яка є його матір'ю. Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 0,20 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до діючого законодавства спадщину прийняли: ОСОБА_3 - син спадкодавиці, ОСОБА_4 - онука спадкодавиці, ОСОБА_5 - онук спадкодавиці, ОСОБА_6 - онук спадкодавиці. ОСОБА_3 зазначає, що спірна земельна ділянка не може бути розподілена між спадкоємцями, оскільки на ній розташовано будинок, який йому належить на праві власності на підставі договору дарування від 23 грудня 2008 року, а згідно з положеннями ст. 377 ЦК України до особи, яка набула права власності на будинок, переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив задовольнити його позовні вимоги і визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,20 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, і зобов'язати Броварське міське бюро технічної інвентаризації зареєструвати за ним право власності на спірну земельну ділянку.

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 звернулися до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,20 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом та провести її розподіл в натурі.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 задоволено. Поділено земельну ділянку згідно варіанту № 2 судової будівельно-технічної експертизи від 31 жовтня 2013 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 2 000 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право власності на 2/3 частин земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 2 000 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 компенсацію за господарські споруди у розмірі 6 395 грн., а саме за баню під літ. "Б" вартістю 6 123 грн. 54 коп., за вбиральню під літ. "В" вартістю 271 грн. 73 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 березня 2014 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,20 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. В решті позову ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 і визнаючи за ним право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та відмовляючи у задоволенні решти його позовних вимог, а також відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 у порядку, передбаченому ст. 328, ч. 1 ст. 334 ЦК України, набув права власності на спірний будинок на підставі договору дарування, то згідно з положеннями ч. 1 ст. 120 ЗК України і ч. 1 ст. 377 ЦК України до нього перейшло право власності на всю земельну ділянку, яка належала на праві власності ОСОБА_8 на підставі державного акту від 26 квітня 2007 року. Оскільки спірна земельна ділянка не входить до складу спадщини, тому вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Установлено, що згідно свідоцтва про право власності від 28 вересня 2007 року ОСОБА_8 є власником будинку по АДРЕСА_1.

На підставі договору дарування від 23 грудня 2008 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар будинок по АДРЕСА_1.

26 квітня 2007 року ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно з яким вона є власником земельної ділянки площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

15 липня 2010 року Броварською районною державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу, згідно якої спадщину прийняли: ОСОБА_3 - син спадкодавиці, ОСОБА_4 - онука спадкодавиці, ОСОБА_5 - онук спадкодавиці, ОСОБА_6 - онук спадкодавиці.

Згідно із ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

На підставі ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

З аналізу норми ст. 120 ЗК України вбачається, що зазначена норма закріплювала самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

При набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд) перехід права власності (права користування - у разі відсутності у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомості) на земельну ділянку потребує окремого договірного-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди).

Як роз'яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст. 377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК України від 27 квітня 2007 року - і згідно зі ст. 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 18-1 вищевказаної постанови, розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не надав оцінки, що згідно з вимогами закону у зв'язку з укладенням договору дарування будинку до ОСОБА_3 переходить право лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будинком, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, інша частина земельної ділянки може входити до складу спадщини, також суд не вирішив питання про призначення експертизи для правильної оцінки вказаних обставин, які мають важливе значення для вирішення цієї справи.

Отже, суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін, що призвело до передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 і відмову в задоволенні зустрічного позову.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.