Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Дербенцевої Т.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства "Бест-Авто", ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Луганської області від 16 квітня 2014 року,

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 5 серпня 2013 року в м. Луганську по вул. Коротка, 31 сталася дорожньо-транспортна пригода за її участю, яка керувала автомобілем марки "Toyota-Venza" та водія ОСОБА_5, який керував автомобілем марки "Газель" СПВ-А0483-РУТА-СПГ, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.

Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 жовтня 2013 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Позивач зазначила, що відповідач працює водієм на ПП "Бест-Авто", власником автомобіля є ОСОБА_8

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ПП "Бест-Авто" була застрахована в ПАТ "СГ "ТАС", яке здійснило позивачу виплату страхової суми за мінусом франшизи, у розмірі 49490 гривень.

Посилаючись на те, що згідно рахунку на оплату № 2703 від 28 серпня 2013 року матеріальні збитки з відновлювального ремонту автомобіля складають 80115 гривень 68 копійок, просила суд стягнути з ПП "Бест-Авто" шкоду, яка перевищує суму страхового відшкодування у сумі 31135 гривень 68 копійок, 13057 гривень 89 копійок - величину втрати товарної вартості транспортного засобу відповідно до висновку експерта від 7 серпня 2013 року та витрати по оплаті експертизи від 7 серпня 2013 року у розмірі 900 гривень, а також з відповідача ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 30000 гривень.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 30 січня 2014 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ПП "Бест-Авто" на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 45093 гривні 57 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 15000 гривень.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 16 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, скасовано в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_5 на користь держави судового збору скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду і ухвалити нове про стягнення з ПП "Бест-Авто" на користь ОСОБА_4 12203 гривні 50 копійок матеріальної шкоди та відмову у задоволенні решти вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталося з вини відповідача ОСОБА_5, який перебуває з ПП "Бест-Авто" у трудових відносинах в якості водія, позивачу ОСОБА_4 заподіяно матеріальну шкоду пошкодженням її автомобіля та внаслідок чого їй заподіяно і моральну шкоду.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди та на користь держави судового збору та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 не є належним відповідачем, оскільки шкода завдана ним при виконанні трудових обов'язків, а тому дійшов висновку, що відповідальність за моральну шкоду несе підприємство, з яким останній знаходився у трудових відносинах.

Висновок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та таким, що ґрунтується на матеріалах справи.

Так, за загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 не є належним відповідачем, оскільки шкода завдана ним при виконанні трудових обов'язків, а тому дійшов висновку, що відповідальність за моральну шкоду покладається на підприємство, з яким ОСОБА_5 знаходився у трудових відносинах.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом оцінки, і висновків суду не спростовують. Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального й матеріального права, а тому передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 16 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.