Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

Журавель В.І., Касьяна О.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 20 листопада 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 107 224,12 грн, яка складається з суми неповернутої позики - 45 000 грн та нарахованих та несплачених відсотків - 62 224,12 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 15 жовтня 2009 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, згідно з яким вона надала ОСОБА_4 у борг кошти у розмірі 45 000 грн строком на 3 місяці та зі сплатою 84% річних (7% щомісячно).

У зазначений договором строк відповідач борг не повернув та не сплатив відсотки, повертав їх частинами протягом 2010 - 2012 років.

Вважає, що відповідно до ст. 534 ЦК України повернуті відповідачем суми погашали в першу чергу відсотки.

Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 серпня 2013 року позов задоволено.

З відповідача на користь позивача стягнуто позику в розмірі 45 000 грн, відсотки за користування позикою в сумі 62 224,12 грн, а всього 107 224,12 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 20 листопада 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 06 серпня 2013 року, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року (v0014700-09) № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що згідно з договором від 15 жовтня 2009 року ОСОБА_3 передала в борг ОСОБА_4 45 000 грн строком на 3 місяці.

Задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за вказаним договором, у зв'язку з чим він зобов'язаний сплатити суму боргу та заборгованість за відсотками.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем обов'язку сплати відповідачем суми заборгованості.

Колегія не може погодитися з такими висновками, виходячи з наступного.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками,у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості,що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У випадку порушення договору позичальником наступають наслідки, встановлені ст. 1050 ЦК України, зокрема якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 545 цього Кодексу прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що 15 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, згідно з яким позивач надала відповідачу 45 000 грн у борг зі сплатою 84 % річних ( 7% щомісяця).

Стягуючи з відповідача на користь позивачки 107 224,12 грн, з яких - 45 000 грн - сума позики, а 62 224,12 грн - відсотки за користування нею, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення грошових коштів та відсотків за користування ними.

Проте такий висновок не узгоджується зі змістом самих розписок від 14 квітня 2011 року, від 22 серпня 2011 року, від 13 березня 2012 року та від 11 травня 2012 року, наявних в матеріалах справи (а.с. 26-29), які свідчать про повернення позичальником коштів як у рахунок сплати основного боргу, так і в рахунок оплати відсотків.

Зокрема, розписка від 14 квітня 2011 року (а.с.26), за якою ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 38150 грн, не вказує на те, що зазначені кошти передані в рахунок оплати відсотків, а з тексту розписок від 22 серпня 2011 року, від 13 березня 2012 року та від 11 травня 2012 року (а.с. 27-29) вбачається, що 11 000 грн, 4 000 грн та 4 000 грн відповідно сплачено відповідачем у рахунок погашення відсотків.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 своєї постанови "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до роз'яснення, наданого в п. 13 вищевказаної постанови, у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

Натомість рішення суду першої інстанції взагалі не містить будь-яких розрахунків.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не сприяв всебічному та повному з"ясуванню обставин справи, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, також не виконав своїх обов'язків, визначених законом, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не спростував висновків місцевого суду та не надав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Дійшовши висновку про те, що борг за договором позики повністю повернутий і що позивачка не має права на отримання відсотків, оскільки зроблений нею розрахунок не відповідає положенням ст. 625 ЦК України, суд не визначилися із характером правовідносин.

Так, звертаючись з позовом, ОСОБА_3, посилаючись на ст. 625 ЦК України, якою визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, просила стягнути заборгованість за договором позики, яка складається з суми неповернутої позики та несплачених відсотків.

Між тим, суд не роз'яснив позивачу право на уточнення та зміну позовних вимог, виходячи з фактичних обставин справи, й сам не уточнив правові підстави вимог про стягнення заборгованості за договором позики.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 20 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.