Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Іваненко Ю.Г., Касьяна О.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 12 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого він набув у власність квартиру АДРЕСА_1.

04 грудня 2012 року ОСОБА_4 звернулась до Нововолинського міського суду з позовом до нього про визнання вищезазначеного договору купівлі-продажу квартири недійсним, внаслідок чого рішенням суду від 22 квітня 2013 року їй було відмовлено в задоволенні позову. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року, яке набрало законної сили з моменту його оголошення, апеляційну скаргу на рішення Нововолинського міського суду від 22 квітня 2013 року задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 11 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ним, посвідчений державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Т.М. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1585, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року його касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року відхилено, рішення апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року залишено без змін.

ОСОБА_3 указував, що правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України, тому у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу продавець повинен повернути покупцю гроші, а покупець - придбаний товар. Апеляційний суд Волинської області, ухвалюючи 26 червня 2013 року рішення про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу квартири, укладеного 11 червня 2009 року, не застосував наслідків недійсності цього правочину.

ОСОБА_3 зазначав, що квартира за домовленістю сторін продана за 63 134 грн, з володіння відповідача квартира не вибувала, за нею зареєстровано право власності на цю квартиру, кошти, отримані за продаж квартири, відповідач йому не повернув.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 63 134 грн, отриманих нею за продаж квартири АДРЕСА_1, та 1 298 грн понесених ним майнових збитків у зв'язку з визнанням оспорюваного договору купівлі-продажу квартири недійсним, всього 64 432 грн 21 коп.

Разом із тим ОСОБА_3 зазначав, що тривалий час переносить моральні страждання, пов'язані з судовими тяжбами, з вини відповідача його позбавлено коштів, які він сплатив відповідачу за квартиру, та квартири, тобто порушено його майнові права, внаслідок чого спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 22 тис. грн.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 12 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 63 134 грн, отриманих ОСОБА_4 за продаж квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 11 червня 2009 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 264 грн 21 коп. на відшкодування збитків.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 63 134 грн, отриманих ОСОБА_4 за продаж квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 11 червня 2009 року, та 1 264 грн 21 коп. на відшкодування збитків, посилався на наступне.

Згідно з п. 1.1 договору купівлі-продажу квартири від 11 червня 2009 року ОСОБА_4 зобов'язується передати у власність ОСОБА_3 належну їй на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти зазначену квартиру і сплатити за неї обговорену суму грошей (а. с. 5).

Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу квартири від 11 червня 2009 року продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 63 134 грн, які отримані ОСОБА_4 від ОСОБА_3 повністю під час оформлення цього договору. Зазначена сума продажу узгоджена сторонами, є остаточною і змінам не підлягає (а. с. 5).

Із п. 2.2 зазначеного договору купівлі-продажу квартири вбачається, що ОСОБА_4 своїм підписом під договором підтверджує проведення зі сторони ОСОБА_3 повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо нього претензій фінансового характеру (а. с. 5).

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року в цивільній справі № 0312/3191/2012, яке набрало законної сили, встановлено, що договір купівлі-продажу, укладений 11 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Т.М. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1585, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, визнаний недійсним (а. с. 7-8, 9-10, 23-24, 26-27).

З огляду на наведені обставини суд, посилаючись на положення ст. ст. 215, 216 ЦК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 63 134 грн, отриманих відповідачем за продаж квартири, та 1 264 грн 21 коп. збитків, заподіяних у зв'язку із вчинення недійсного правочину.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року в цивільній справі № 0312/3191/2012, яке набрало законної сили, встановлено факт укладання договору купівлі-продажу належної позивачу квартири із порушенням положень ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", ч. 2 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Як вбачається із змісту рішення, позов у зазначеній справі заявлявся також і з підстав введення позивача ОСОБА_4 в оману щодо обставин, що мають істотне значення, оскільки, укладаючи договір, вважала, що укладає договір застави на забезпечення боргових зобов'язань перед ОСОБА_3

Разом із тим висновки апеляційного суду з приводу обґрунтованості чи безпідставності наведених тверджень позивача в судовому рішенні відсутні.

Заперечуючи позов в даній справі, відповідач ОСОБА_4 стверджувала, що при укладанні договору купівлі-продажу грошові кошти не отримувала, оскільки вважала, що укладає договір застави.

Наведене залишилось поза увагою судів при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, з огляду на наявність між сторонами спору щодо факту передачі грошей при укладенні недійсного договору, відсутність встановлення таких обставин рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року в цивільній справі № 0312/3191/2012, передача відповідачу грошових коштів має доводитись за загальними правилами доказування за сукупністю поданих доказів і встановлених обставин і не випливає автоматично з тексту договору купівлі-продажу про проведення розрахунків.

Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року, що в день укладання договору (11 червня 2009 року) відповідач із малолітніми дітьми була знята з реєстраційного обліку у відчужуваній квартирі та зареєстрована у квартирі, належній позивачу за адресою: АДРЕСА_2. 22 жовтня 2009 року відповідач з дітьми була вдруге зареєстрована вже у відчуженій квартирі та продовжувала там проживати на час вирішення спору (2013 рік).

На а. с. 44 наявна копія розписки ОСОБА_3, датованої 05 липня 2011 року, за текстом якої останній зобов'язався переписати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не пізніше 06 квітня 2022 року.

На а. с. 45-46 наявні банківські квитанції, за якими відповідач протягом серпня-листопада 2011 року поповнювала картковий рахунок позивача на суми 4 806 грн, 4 800 грн, 4 806 грн та 4 836 грн.

На а. с. 47-52 містяться докази звернення з 04 липня 2011 року відповідача до правоохоронних органів з приводу погроз фізичного насильства та примушення повернення позики з боку ОСОБА_3 та порушення щодо останнього кримінальної справи за фактом відповідно до ч. 1 ст. 355 КК України.

Суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача щодо неотримання грошей за договором купівлі-продажу в достатньому обсязі не перевірив та висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині дійшов з порушенням норм процесуального закону.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 12 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.