Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") на рішення апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив визнати недійсними: рамкову угоду від 3 квітня 2008 року, укладену між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_4; договір про надання траншу від 4 квітня 2008 року, укладений між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_4, договір поруки від 4 квітня 2008 року, укладений між ПАТ "Альфа-Банк" і ним.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до умов укладених між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_4 договорів, останній отримав від банку кредит у розмірі 2,5 млн дол. США. У рахунок забезпечення виконання указаних зобов'язань перед банком, 4 квітня 2008 року між ним і ПАТ "Альфа-Банк" було укладено договір поруки. Вироком суду ОСОБА_4 було засуджено за незаконне заволодіння кредитними коштами ПАТ "Альфа Банк" в особливо великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою. Ураховуючи викладене, договір поруки слід визнати недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2014 року рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір поруки від 4 квітня 2008 року, укладений між ПАТ "Альфа-Банк" і ОСОБА_3 В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Альфа Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що позивач, підписуючи договір поруки, надав свою згоду з його умовами та добровільно прийняв на себе права та обов'язки поручителя, визначені в ньому.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору поруки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що дії ОСОБА_4 не були спрямовані на створення договірних відносин, що відповідно не тягне за собою жодних юридичних наслідків за договором поруки для ОСОБА_3

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Судами установлено, що 3 квітня 2008 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_4 було укладено Рамкову угоду, за умовами якої останньому відкрито кредитну лінію з лімітом 3 млн доларів США.

4 квітня 2008 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір про надання траншу, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2,5 млн доларів США.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_4, 4 квітня 2008 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати солідарно перед банком за виконання кредитних зобов'язань позичальником.

Звертаючись до суду із позовом, позивач, зокрема, посилався на положення ст. 228 ЦК України, за якими правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При цьому має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року (v0009700-09) ).

На підтвердження своїх вимог позивачем до матеріалів справи долучено не завірену належним чином копію вироку Артемівського районного суду м. Луганська від 28 січня 2013 року, за яким ОСОБА_4 визнано винним у здійсненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та було засуджено за незаконне заволодіння кредитними коштами ПАТ "Альфа Банк" в особливо великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою останнього.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги даний письмовий доказ і поклав його в основу свого рішення, при цьому у порушення вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України не перевірив факт набрання вироком законної сили.

Крім того, як на єдину підставу для визнання недійсним договору поруки, укладеного між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_3, апеляційний суд послався на неправомірні дії з боку ОСОБА_4, який не є стороною цього договору.

Таким чином, апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інших належних та допустимих доказів того, що однією зі сторін договору поруки було порушено публічний порядок або вчинені дії, спрямовані на знищення, пошкодження майна чи незаконне заволодіння ним, позивач не надав.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Дані про те, що ОСОБА_3 у момент вчинення правочину не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності або ж його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, в матеріалах справи відсутні і на такі позивач в обґрунтування свого позову не посилається.

Відповідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, укладаючи договір поруки, ОСОБА_3 мав розуміти наслідки невиконання ОСОБА_4 основного зобов'язання і мав усвідомлювати, що в разі невиконання ОСОБА_4 обов'язків зі сплати коштів по договору, він відповідатиме за зобов'язаннями ОСОБА_4 як поручитель, в тому числі в повному обсязі.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 26 жовтня 2011 року стягнуто кредитну заборгованість за Рамковою угодою № SМЕRS00787 від 3 квітня 2008 року та за договором про надання траншу № SМЕ001049 від 4 квітня 2008 року, зокрема, з позичальника, ОСОБА_4, і поручителя, ОСОБА_3 Зазначене рішення суду набрало законної сили і при ухваленні цього рішення ОСОБА_3 не посилався на недійсність договору поруки.

Суд першої інстанції дослідив обставини справи у повному обсязі, зібраним по справі доказам надав належну оцінку.

Зокрема, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач, підписуючи договір поруки, надав свою згоду з його умовами та прийняв на себе права та обов'язки поручителя, визначені в ньому.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки від 4 квітня 2008 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.