Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Амеліна В.І., Карпенко С.О., Савченко В.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування частини квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, мотивуючи його тим, що 19 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування 60/100 частини квартири АДРЕСА_1. Зазначав, що зазначений правочин порушує майнові права малолітньої ОСОБА_7, оскільки відповідачка у шахрайський спосіб змінила реєстрацію місця проживання дитини.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування 60/100 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також відновити становище щодо володіння квартирою, яке існувало до правопорушення.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 60/100 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Зобов'язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_5 60/100 частини квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина 1 статті 11 ЦПК України).

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, апеляційний суд правильно виходив із того, що при укладенні договору дарування частини квартири відповідачкою були порушені права малолітньої дитини-інваліда, оскільки орган опіки та піклування не надавав згоди на відчуження спірної частини квартири, в якій проживала дитина.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.