6-14158св14 Про право власності на землю - 16.07.2014 Прийняття

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Касьяна О.П., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Харківської міської ради, Управління Держкомзему у м. Харкові про визнання частково недійсним рішення міськради та визнання недійсним державного акта про право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2014 року,

У липні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що згідно з договором міни він є власником 38/78 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Власником іншої 40/78 частини вказаного житлового будинку є ОСОБА_7 Із інформації, отриманої при проведенні геодезичної зйомки, вбачається, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 1485 кв. м.

10 липня 2012 року позивач дізнався, що ОСОБА_7 отримано державний акт на спірну земельну ділянку на підставі рішення 15-ї сесії 6-го скликання Харківської міської ради від 25 квітня 2012 року № 707\12 про передачу ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1000 га. Вважав, що вказаним рішенням міськради порушено його права, оскільки на виділеній відповідачці земельній ділянці знаходиться належний йому погріб літ. "З", що побудований ще попереднім власником.

Просив визнати недійсними рішення 15 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25 квітня 2012 року № 707/12 у частині передачі ОСОБА_7 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,1000 га, та державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯМ № 219082, виданий 09 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_7

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним п. 22 рішення Харківської міської ради від 25 квітня 2012 року № 707/12 у частині передачі у власність земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 ОСОБА_7 Визнано недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯМ № 219082, виданий 09 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_7, зареєстрований у Книзі запису державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди за № 631010001001652, за адресою: АДРЕСА_2

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2013 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка позивачу у власність не надавалася, питання про встановлення меж земельної ділянки органами місцевого самоврядування не вирішувалося, докази звернення ОСОБА_6 до уповноважених органів з питання оформлення прав власності чи користування земельною ділянкою, встановлення її меж, відсутні.

Із такими висновками суду погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Встановлено, що на підставі договору міни від 23 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого органом БТІ відповідно до витягу про державну реєстрацію прав 14 березня 2012 року ОСОБА_6 набув право власності на 38/78 частини житлового будинку з прибудовами по АДРЕСА_1 - літ "А-1", загальною площею 132,4 кв. м, житловою площею 82,5 кв. м, та надвірні будівлі: сарай - літ. "Г", льох - літ. "Д", льох - літ. "З", гараж - літ. "И", огорожі "1, 113", сходи № 2, колодязь № 4, стінка підпірна № 5, замощення № 1 (а.с. 2529, т. 1).

ОСОБА_7 є власником 40/78 частини вказаного житлового будинку на підставі договору дарування від 06 вересня 2011 року, дарувальником за яким була ОСОБА_9, якій вказана частина житлового будинку належала на підставі договору дарування від 17 липня 2003 року, укладеного між нею та ОСОБА_10 (а.с. 2223, 20, т. 1)

При цьому апеляційним судом не враховано, що між попередніми співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 їх частки у спільній частковій власності станом на 10 грудня 1986 року складали: ОСОБА_11 - 22/100 частини, ОСОБА_12 - 42/100 частини, ОСОБА_13 - 36/100 частини житлового будинку (а.с. 87, т. 2).

Після виділенні у користування земельної ділянки ОСОБА_11 відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 1986 року, у користуванні ОСОБА_12 та ОСОБА_13 залишилася земельна ділянка площею 899,5 кв. м (а.с. 88, т. 2).

Відповідно до ст. 91 ЗК Української РСР від 1970 року, що був чинним на час виникнення спільної часткової власності щодо спірного будинку, особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування земельною ділянкою визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток у спільній власності на будинок.

Наступні зміни у розмірі часток у спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою не тягнуть за собою зміни вставленого порядку користування земельною ділянкою.

Зазначивши розмір земельної ділянки, що передана у користування ОСОБА_12 та ОСОБА_13 як 899,5 кв. м, суд повинен встановити розміри ідеальних часток ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у житловому будинку, визначивши суму їх часток як 100 %, та виходячи з цього - розмір земельної ділянки, яка перебуває у користуванні кожного з них.

Також суд не встановив відповідно до технічної документації на час розгляду справи у 1986 році межі та конфігурацію земельної ділянки та не з'ясував, чи був встановлений між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 порядок користування земельною ділянкою площею 899,5 кв. м, оскільки відповідно до ст. 91 ЗК Української РСР від 1970 року угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбаває відповідну частку у спільній власності на цей будинок, що у контексті вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 120 ЗК України, яка діяла на час набуття ОСОБА_6 права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 за договором міни від 23 лютого 2012 року, є визначальним.

Надаючи оцінку договору міни від 23 лютого 2012 року, суд апеляційної інстанції не врахував, що він є чинним, а відсутність однієї із істотних умов договору не свідчить про його нікчемність. Матеріали справи не містять доказів про звернення будь-якої із сторін договору міни, чи осіб, які вважали, що вказаним договором порушено їх права, з позовом про його недійсність.

Разом з тим суд не з'ясував, чи впливає будь-яким чином на визначення розміру та конфігурації можливої земельної ділянки, про виділення якої просила ОСОБА_9, та обставина, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2009 року про визнання за нею права власності на самочинно збудовані гараж літ. "И", прибудову літ. "а5", що складається з приміщень № № 2-7, 2-8 та самовільно переобладнані приміщення № 2-1 з підсобного в санвузол; № 2-2 із кухні в ванну; № 2-6 з житлової в коридор, розташовані по АДРЕСА_1; право власності на житловий будинок літ. "А-1", житлову прибудову літ. "А1-1", сіни літ. "а", ґанки літ. "а1" та "а6", прибудови літ. "а2", "а3","а4", "а5"; гаражі літ. "Б", "И", сарай літ. "Г", льохи літ. "Д", "З", замощення І, хвіртки № № 9, 10; огорожу № № 1, 11, 12, сходи № 2, колодязь № 4, стінку підпірну № 5, розташовані по АДРЕСА_1, скасоване рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2011 року (а.с. 89, 1416, т. 1).

Питання визнання права власності на самочинне будівництво не було предметом позову і згідно з вимогами ст. 11 ЦПК України не підлягає дослідженню.

На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи, у зв'язку з чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.