Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф. Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, треті особи: Сильченківська сільська рада Талалаївського району Чернігівської області, відділ Держземагенства у Талалаївському районі Чернігівської області, Талалаївська районна державна нотаріальна контора, про визнання права на завершення приватизації та одержання свідоцтва про право власності, за касаційною скаргою Головного управління Держземагенства у Чернігівській області на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 січня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки за кадастровим номером 7425383500:04:001:1305, загальною площею 2 га, що розташована за межами Сильченківської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, та право отримати свідоцтво про право власності на своє ім'я на земельну ділянку за кадастровим номером 7425383500:04:001:1305, загальною площею 2 га, що розташована за межами Сильченківської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області.

В обґрунтування позову зазначала, що вказане право виникло у неї у зв'язку зі смертю її матері ОСОБА_4, яка за життя розпочала приватизацію земельної ділянки, яку було передано їй розпорядженням Талалаївської РДА № 405 від 24 жовтня 2011 року, однак не встигла отримати державний акт на право власності на землю.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право на завершення приватизації земельної ділянки за кадастровим номером 7425383500:04:001:1305, загальною площею 2 га, що розташована за межами Сильченківської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, та право отримати свідоцтво про право власності на своє ім'я на земельну ділянку за кадастровим номером 7425383500:04:001:1305, загальною площею 2 га, що розташована за межами Сильченківської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 21 січня 2014 року рішення місцевого суду скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права на одержання свідоцтва про право власності на своє ім'я на земельну ділянку та відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на визнання відповідачем позову. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Головне управління Держземагенства у Чернігівській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні її позову.

В решті рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що представник реєстраційної служби Талалаївського РУЮ визнав позов, визнання за позивачем права на завершення приватизації не порушує права інших осіб і можливість визнання права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім'я спадкоємця визначена у п. 3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 (v-753740-13) року.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, частково погодився із його висновками щодо визнання за позивачкою права на завершення приватизації. Однак прийшов до висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення посилання як на підставу для задоволення позову визнання позову відповідачем, оскільки ця обставина не підтверджується матеріалами справи. Окрім того, скасовуючи рішення місцевого суду про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання за нею права на одержання свідоцтва про право власності на земельну ділянку і відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що реєстраційна служба Талалаївського РУЮ у Чернігівській області до участі у розгляді справи у якості відповідача судом не залучалася, а тому підстав для задоволення позову в цій частині у суду не було.

Проте погодитися із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що ОСОБА_3 є спадкоємицею після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері, ОСОБА_4

ОСОБА_4 за життя розпочала приватизацію земельної ділянки загальною площею 2 га, що розташована за межами населеного пункту Сильченківської сільської ради Талалаївського району. Розпорядженням Талалаївської РДА № 405 від 24 жовтня 2011 року вказану ділянку було передано їй у власність.

11 листопада 2011 року ОСОБА_4 у відповідності до вимог "Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 18 серпня 2010 року (749-2010-п) , звернулася до відділу Держкомзему у Талалаївському районі з заявою про визначення кадастрового номера земельної ділянки, який було визначено 18 листопада 2011 року.

2 грудня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до відділу Держкомзему у Талалаївському районі з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки та державного акту на право власної на земельну ділянку серії ЯК № 422404, але у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1, вона не встигла зареєструвати та отримати державний акт.

Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно пункту "г" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 152 ЗК України. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення" Земельного Кодексу України (2768-14) .

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі абз. 2 п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V (139-16) ) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (п. 1 розділу X доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI (509-17) ). Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 Земельного Кодексу України).

В силу ч. ч. 1, 4 ст. 116 ЗК України, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, провадиться один раз по кожному виду використання.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що дані норми підлягають реалізації в сукупності, що дає право громадянину отримати безоплатно у власність земельні ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених ст. 121 ЗК України.

Проте, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; не перевірили доводи Головного управління Держземагентства у Чернігівській області про те, що ОСОБА_3 вже використала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами Сильченківської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 796647, а тому завершення нею приватизації ще однієї земельної ділянки площею 2,0 га призведе до порушення вимог ч. 1 ст. 121 ЗК України щодо граничного розміру земельної ділянки, отриманої безоплатно у власність.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у порушення ст. 303 ЦПК України, належним чином доводів апеляційної скарги Головного управління Держземагентства у Чернігівській області не перевірив та дійшов передчасного висновку про можливість задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання за нею права на завершення приватизації.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права на завершення приватизації з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Головного управління Держземагентства у Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21 січня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права на завершення приватизації скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.